Що варто було б зробити прямо зараз для впровадження НУШ у закладах освіти?

Тут ви зможете прочитати/прослухати поради щодо впровадження НУШ у 5-9 та старших класах закладів освіти

Цьогоріч учні, що вчаться за реформою “Нової української школи” перейшли в 5 та пілотні 6 класи. Відсутність лідерства у впровадженні реформи з боку колишнього керівництва МОН, недостатнє фінансування на створення освітніх просторів, друк підручників, фінансову мотивацію вчителів та “неконтрольований” процес підвищення кваліфікації суттєво вплинули на якість впровадження реформи.

ГО “Смарт освіта” й онлайн-медіа “Нова українська школа” розпочинають новий сезон подкастів “Дофамін для освіти”. У першому епізоді третього сезону ми поговорили з міністеркою освіти і науки України 2016–2019 років Лілією Гриневич про те, які реальні результати НУШ та що варто робити для збереження реформи прямо зараз.

Подкаст можна послухати на сторінці (там також є посилання на найпопулярніші подкастинг-платформи та на попередні записи) або нижче.

Читайте текстову версію подкасту, якщо вам зручніше працювати з текстом:

  • який нині стан реформи НУШ: що зробили, а що – ні;
  • чи можлива ефективна підготовка вчителів під час війни;
  • що зробити для НУШ зараз, щоби вона насправді була реформою;
  • як зараз запровадити трирічну старшу школу;
  • чому необхідно оновити зміст освіти під час війни;
  • що варто зробити МОН до вересня, аби вирішити найбільші виклики шкільної освіти.

“ПОДЕКУДИ МАЄМО ЛИШЕ ІМІТАЦІЮ НУШ У 5 КЛАСІ”

  • Що мали зробити, але не зробили при переході в середню ланку?

Перехід освітньої реформи в середню ланку, який розпочався у вересні 2022 року, наклався на рік повномасштабної війни. До того ж з боку тодішнього керівництва міністерства було недостатньо лідерства у впровадженні реформи.

Хочу нагадати, у чому полягає відмінність Нової української школи від традиційної: основна відмінність у тому, щоби давати дітям не лише знання (оновлені знання!), але й уміння їх застосовувати в реальних життєвих та професійних ситуаціях. А ще – формування ставлень на основі цінностей.

Потік інформації сьогодні такий величезний, що дітям дуже часто доводиться робити вибір. Вони опиняються перед різноманітними моральними дилемами, або в ситуаціях, які потребують критичного мислення. Саме тому нам потрібно навчити дітей формувати правильне ставлення на основі цінностей. І щоби виконати це завдання, педагогу потрібно володіти відповідними методиками.

У початковій школі майже всі вчителі пройшли цільове підвищення кваліфікації, де їх навчали таких методик. Усі заклади освіти цього рівня брали участь у програмі оновлення навчального простору для впровадження цих методик. Вирішувалися питання із забезпеченням підручниками та методичними матеріалами для вчителів.

У 2022 році освітня система вже не отримала достатньої підтримки, виділені субвенції не були вчасно освоєні й, зрештою, взагалі зняті, оскільки всі акумульовані кошти державного бюджету відправлялися на Збройні Сили України. Проте навіть у цих умовах, багато в чому завдяки допомозі громадського сектору, продовжувалося підвищення кваліфікації педагогів. Однак, цей процес варто було би координувати з боку міністерства. Але цього не сталося.

У результаті вчителі-предметники, які почали працювати з 5 класами НУШ, як і раніше, фокусуються на знаннях та засвоєнні предмета. Багато хто з них навіть не знає, що таке Нова українська школа, бо взагалі не проходили програму цільового підвищення кваліфікації. Вони не мають розуміння, як працювати з новими навчальними програмами й новим державним стандартом. Класи не забезпечені підручниками, немає нового обладнання, освітнього простору. І все це на фоні психотравми війни й освітніх втрат.

  • Чи взагалі можливо було якісно підготувати вчителів в умовах повномасштабної війни, враховуючи ще й те, що їхній психічний стан не такий яким був до вторгнення?

Завжди можна знайти виправдання для того, щоб нічого не робити. Але наразі, на жаль, у результаті страшних подій, ми маємо фантастичне вікно можливостей робити реформи та залучати під них інвестиції. Наближаються наші євроінтеграційні, євроатлантичні перспективи, ми стаємо державою-фронтиром захисту демократичних цінностей.

Але це вікно не буде відкрите довго. Тому я наполягаю на тому, що НУШ треба впроваджувати попри все. Адже гальмування реформи почалося задовго до війни. Готувати вчителів середньої школи й підвищувати їхню кваліфікацію потрібно було ще до початку навчального року у 2021. Але на цьому етапі реформа залишалась у просторі дискусій і виключно на словах. Тому й маємо подекуди лише імітацію нової української школи в 5 класі.

НАВЧАННЯ ТА ФІНАНСОВЕ СТИМУЛЮВАННЯ ВЧИТЕЛІВ, ОСВІТНІ ПРОСТОРИ, УВАГА ДО ПІЛОТНИХ КЛАСІВ – ЩО ВАРТО ЗРОБИТИ В ПЕРШУ ЧЕРГУ

  • Що можна було би зробити вже зараз, аби діти мали покращену версію НУШ уже в шостому класі?

Насамперед нам треба подумати, що робити з тими дітьми, які зараз вчаться в 5 класі. До кінця навчального року залишилося не так багато часу, але якщо вчителі будуть зараз масово заангажовані в цільове підвищення кваліфікації за умови лідерства міністерства освіти і науки, то вже лише цим ми привернемо увагу до того, у чому додана цінність Нової української школи і які методики можна застосовувати.

Ба більше, я переконана, що зараз потрібне перезавантаження реформи НУШ з огляду на зміни, що відбулися під час повномасштабної війни. Наприклад, психоемоційний елемент уже був присутній у НУШ. Але тепер його треба розвинути.

Вчителям потрібно більше розуміння, як здійснювати психологічну корекцію на уроках, розпізнавати певні розлади, допомагати психологам, які будуть працювати з дітьми. Як самим себе стабілізувати, освоїти методики соціально-емоційного навчання тощо. Звернути увагу на те, яким чином долати освітні втрати.

Я вважаю, що перший крок – це змішане навчання педагогів, тобто цільовий дистанційний курс, з яким освітянам уже допомагають громадські організації, які дійсно переймаються реформою.

Наступний момент полягає в тому, що якщо держава зараз має змогу щось вкласти в реформу, то кошти повинні піти на стимулювання вчителів, наприклад, гарантована постановою надбавка, як це було в початковій школі. Далі – дообладнання освітнього простору, щоби ці методики проєктної роботи, діяльнісного навчання, які потрібні в 5–6 класах, могли супроводжуватися відповідними навчальними матеріалами.

Окремий шар роботи – пілотні класи. Це понад 100 шкіл в Україні, де за новим держстандартом у цьому навчальному році працюють уже шості класи. Вони демонструють, порівнюючи з однолітками, які не навчалися за пілотом із часу їхнього перебування в початковій школі, великий прогрес. Зокрема, у розвитку м’яких навичок. Але зараз, опинившись у шостому класі, вони також уже не мають супроводу цього пілоту. І найгірше, що і вчителі не бачать, як він буде розвиватися в наступному навчальному році, у 7–8 класах.

І це ще один фокус, де МОН повинно приділити зараз окрему увагу для стимулювання вчителів, їхньої підтримки, створення навчальних матеріалів. Тому що цей пілот має неймовірне значення. Звідси ми отримуємо зворотний зв’язок, відповідно до якого зможемо виправити певні недоліки, удосконалити навчальні матеріали.

  • Без чого, якщо цього не зробити до 1 вересня, реформа залишиться лише формальною? Що можна зробити, можливо, бюджетно, щоби реформа таки продовжувалася?

До 1 вересня точно треба спробувати закупити нове обладнання, і тоді наступні 5 класи, які будуть заходити в реформу й так само учні та учениці, які перейдуть у 6 клас, будуть мати можливість доторкнутися до чогось нового у своєму навчальному просторі, що буде забезпечувати їх у проблемно-пошуковій стратегії навчання. Перелік такого обладнання цілком реалістично можна скласти й провести закупівлі до 1 вересня.

А прямо зараз треба зайнятися актуалізацією тематики НУШ. Початковий успіх реформи забезпечувався тим, що про це говорили батьки, громадські організації, – усі стали однією командою. Тепер потрібно консолідувати навколо цієї реформи екосистему різних гравців громадянського суспільства – видавців, виробників навчального цифрового освітнього контенту, розробити стержневу карту потреб, яку міністерство могло би презентувати, зокрема, донорам.

Обов’язково – дати можливості вчителям підвищувати свою кваліфікацію та стимулювати їхню роботу, у тому числі фінансово.

ЯК ЗАРАЗ ЗАПРОВАДИТИ ТРИРІЧНУ СТАРШУ ПРОФІЛЬНУ ШКОЛУ

  • Нині деякі батьки отримали досвід навчання дітей у європейських школах. Як ви думаєте, чи стануть вони амбасадорами реформи?

Ми часто дискутуємо про перевантаження учнів та учениць. Але українські діти серед дітей інших країн Європи, навчаються найменше – 11 років. Плюс мають тривалі канікули. У нашому освітньому процесі немає місця для того, щоб комунікувати з дітьми, створювати спільні проєкти, розвивати критичне мислення, вміння аргументувати, доводити свою позицію, розуміти іншого, співпереживати. Вони отримують перелік знань, які мусять відтворити, аби скласти іспит.

Ми хочемо від цього відійти. Це створює в батьків оманливе враження, що, наприклад, математична освіта в Україні набагато краща за європейську, бо наші діти вже вивчили квадратні рівняння, а їхні європейські однолітки – ще ні. В Україні насправді є осередки математичної освіти, які дають неперевершені результати, готуючи нам олімпіадників. Тільки ці олімпіадники становлять 0,0001 % від усіх дітей країни. А результати PISA, зокрема, математичної грамотності 15-річних підлітків, участь у якій узяла репрезентативна вибірка цих підлітків, показала, що 36 % українських дітей не досягає навіть базового рівня з математики, у порівнянні з таким же середнім показником по країнах організацій економічної співпраці й розвитку.

А це вже свідчить про те, що з математичною освітою насправді в шкільній освіті України щось не так. І наші діти насправді не дають собі раду із читанням графіків, діаграм, які потрібні потім у дорослому житті при ухваленні рішень і критичному аналізі інформації. Наші діти не вміють застосовувати знання для виконання практичних завдань. Натомість вони, як правило, запам’ятовують форми й можуть відтворювати готові алгоритми.

Мушу сказати, що в актуальних умовах ми просто героїчно працюємо й те, що Україна змогла відновити освітній процес буквально через два тижні після початку повномасштабного вторгнення, свідчить про велику стійкість і гнучкість. Люди змогли підлаштуватися, розуміючи, що шкільна рутина, у тому числі відволіче дітей від стресу.

Зараз у закордонних освітніх системах перебуває така кількість українських вчителів і учнів, що це, безумовно, дасть новий поштовх для переосмислення того, що відбувається в українській школі, та пришвидшить перебіг реформи.

  • Про яке саме пришвидшення йдеться?

Нині ми маємо початкову школу (1–4 класи), базову – до 9 класу й 2 роки старшої школи. У всіх цивілізованих освітніх системах старша школа триває три, а іноді й чотири роки. І йдеться про старшу профільну школу, яка має сприяти поглибленню талантів і пошукам відповідного напряму роботи для молодих людей, які навчаються в цій школі. Вони можуть обрати певний профіль в академічному ліцеї й готувати себе до вступу у ЗВО, а можуть піти в професійний заклад освіти й здобувати там відповідні знання і навички.

Суть у тому, що оце видовження на один рік тривалості освіти дає змогу закласти більше сенсів в освітній процес. Отримати результати навчання, які полягають не лише в наборі знань, а й у так званих компетентностях, тобто вміннях застосовувати ці знання, ставлення і цінності.

Наразі 12-ий рік навчання в Новій українській школі припадає аж на 2029–2030 рік, тобто вже фактично на наступну декаду.

Прискорення може йти за різними моделями: наприклад, діти, які навчаються зараз у 7–8 класі, можуть раніше зайти в реформу. Але для цього потрібно гармонізувати освітні програми. Прискорення може відбуватися одразу на етапі старшої профільної школи й, наприклад, для дітей, які будуть заходити до дев’ятого класу, уже можна запланувати трирічну старшу профільну школу.

Якщо таке політичне рішення взагалі буде прийнято, то вочевидь буде зроблено поглиблений деталізований аналіз вартості реформи при різних моделях пришвидшення й обрано ту модель, під яку можна буде знайти фінансування.

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ, ФОРМУВАЛЬНЕ ОЦІНЮВАННЯ ТА ЦІННОСТІ НУШ В ІСТОРИЧНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ

– Що вже вдалося, а що ще не вдалося зробити? Що, на вашу думку, було найскладніше для вчителів у впровадженні реформи НУШ?

Коли реформа тільки заходила в початкову школу, якісь, здавалося б, очевидні речі виявлялися зовсім не очевидними. Коли вчителі починали застосовувати нові методики, розуміли, що вони дієві, відкривали для себе новий простір можливостей, змінювали якість комунікації з дітьми тощо.

Наприклад, коли ти говориш із маленькою дитиною в першому класі й хочеш від неї певної щирості, обов’язково потрібно знаходитися на рівні з її очима. Для цього варто присісти, або сісти на стілець, щоб очі були на одному рівні. Це такий простий прийом, який насправді дає неймовірний ефект. І далі, до складних речей – побудови освітнього простору, простору ротації відповідно до різних видів діяльності, конструювання цього освітнього простору, про що взагалі раніше ніколи не йшлося в початковій школі. Завдяки цим складовим, нам вдалося вирватися з парадигми пострадянської системи.

Ще одна проблема полягає в тому, що ми маємо ще недостатньо розпрацьовані навчальні матеріали для вчителів. Тому часто педагоги йдуть у різноманітні платні проєкти, які, фактично, спонсоруються батьками.

Новий Закон “Про освіту” дав педагогічну свободу вчителям: вони можуть писати авторські програми. Але це час і зусилля, це дійсно важка робота, і більшості вчителів вигідніше отримати пакет готової повної розробки. Це і є ще один простір для зростання – поява творчих колективів, які можуть надавати такі розробки вчителям.

Щодо формувального оцінювання, яке є дещо складним для наших педагогів, то мушу сказати, що в старшій школі буде ще важче. Для спрощення нам треба використовувати більше цифрових технологій. Суть формувального оцінювання в стимулюванні, яке демонструє, куди дитині розвиватися. І якщо ми закладаємо в результати навчання не лише знання, а й різноманітні уміння, показники розвитку, наприклад, комунікаційних вмінь тощо, то є і нові критерії, які ми маємо вербально оцінити.

Проблема в тому, що раніше не було достатнього методичного забезпечення для учителів, щоб вони могли здійснювати вербальне оцінювання. Наприклад, у прогресивних системах освіти для такого оцінювання існують так звані карти оцінювання, де вчитель має готові конструкції, як можна оцінити ті чи інші навички. І він фактично обирає таку готову конструкцію, ставить біля неї галочку, вона автоматично підтягується при комунікації, наприклад, коли вчитель оцінює роботу дитини в електронному вигляді. На розвиток подібних технологій в Україні потрібен час і експертний ресурс. Але, якщо ми матимемо відповідні інвестиції, це стане реальністю.

Дехто говорить про те, що НУШ – це імплементація зарубіжного досвіду на українському ґрунті й вона не може прижитися в нас тому, що ми у такий спосіб заперечуємо коріння української педагогіки. Це не просто міф, це брехня. Системи шкільної освіти мають національне “обличчя”. Наприклад, Європейський союз – це утворення, яке має багато різного спільного простору, але в шкільній освіті виражена національна ідентичність. Крім європейських ключових компетентностей та тривалості 12-річного навчання, в освітніх системах країн Європи немає майже нічого спільного. Цінності системи освіти, педагогічні підходи є глибоко національними та будуються на історичному педагогічному досвіді.

Питання в тому, що дитиноцентричність, школа радості Сухомлинського, підходи Софії Русової (яка наголошувала, що ми навчаємо дітей для життя і потрібно формувати в них життєві уміння, які допоможуть розвиватися), підходи Ващенка про національну ідентичність, яку ми формуємо через освіту, про значення рідної мови й розвиток мови через освіту – це і є педагогіка партнерства, наша українська педагогіка.

Але це не означає, що ми маємо сидіти на “прокрустовому ложі” якихось власних ідей і не дивитися, що робиться у світі. Ми інтегруємося в цей світ, а тепер ми стали ще й носіями нових сенсів у цьому світі. І я думаю, що зараз наша місія в тому, щоби українська освіта показала, на що вона здатна.

Свіжі дослідження GoGlobal результатів опитування молоді віком від 13 до 19 років показали, що 86 % молодих людей мають намір жити, навчатися і працювати в Україні. У довоєнні часи не було таких високих показників. Навіть заради них ми маємо зробити систему освіти більш прикладною, яка буде, з одного боку, утверджувати їхню національну ідентичність, та, з іншого, ставати запорукою життєвого успіху.

ПРО ОНОВЛЕННЯ ЗМІСТУ ОСВІТИ, ЗВАЖАЮЧИ НА ВІЙНУ

  • Як ми зараз маємо переглянути зміст освіти?

Повномасштабна війна стимулює нас оновлювати зміст освіти. Тому що через освіту ми проєктуємо майбутнє країни й маємо дати дітям більше життєвої стійкості.

Насамперед ми маємо переглянути всі україноцентричні предмети. Тому що роль України змінилася, а в ситуації, коли поряд потужна ядерна країна заперечує можливість існування української нації, право на самовизначення і державу, ми маємо цю роль агресора в наших програмах продемонструвати. Зробити щеплення всім поколінням українців від того, щоб ми десь недооцінювали цю постійну небезпеку. І тому програми з історії України, української літератури, географії та економічної географії мають оновитися. Я вважаю, що це би мав бути окремий проєкт міністерства освіти і науки.

Дітям уже у 5–6 класі прямо зараз потрібно пояснити історичні передумови сьогоднішніх подій. Вони вже працюють за підручниками, розробленими для НУШ, але ми можемо коригувати програми й видати для вчителів методичні посібники, як ці теми розкривати дітям. У нас, до речі, уже був такий досвід у 2014-му році, коли ми робили додаткові посібники для вчителів історії. Неможливо оновити всі підручники одразу. Але можливо надрукувати або надати в електронному вигляді методичні розробки, якими можуть користуватися вчителі для різних вікових категорій дітей.

Ми переможемо в цій війні, але маємо зробити так, щоб у мирній Україні ніколи не було відкочування на попередні позиції зросійщеності, яка тривало впродовж багатьох поколінь.

ПРО ТЕРМІНОВІ ПОТОЧНІ Й СТРАТЕГІЧНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ МОН

– На чому варто зосередитися в першу чергу, щоби на початок нового навчального року вже мати певні зміни? Що би ви порекомендували зараз робити міністерству освіти і науки?

Прямо зараз варто зайнятися 5–6 класами. І дуже хотілося б, щоби сьогоднішні п’ятикласники, які опинилися в такій собі “напівреформі”, у шостому класі відчули ці зміни. Для цього вже зараз треба перезапустити підвищення кваліфікації вчителів-предметників, інвестувати в навчальний простір шостих класів, розробити специфікації для імплементування лінії оновлення змісту освіти.

Розпочнімо це оновлення саме для 5–6 класів, бо там уже є розроблені модельні програми. Ми можемо в кінці року забезпечити зворотний зв’язок із вчителями, які розкажуть, що вони вважають у контексті всіх цих змін, які відбулися, корисним у програмах, як удосконалити програми, зокрема, з україноцентричних предметів.

Для початкової школи, де реформа вже відбулася, для того, аби НУШ витримувала конкуренцію з різноманітними комерційними програмами (адже ідея НУШ полягала в тому, щоби всі без винятку діти отримували якісну шкільну освіту безплатно), ми маємо підтримувати колективи, які можуть зробити методичне забезпечення супроводу для вчителів, якщо вони не розробляють авторські методики.

Сьогодні ці матеріали дуже розрізнені, вчитель черпає інформацію з різних ресурсів, а варто зробити такий методичний комплект нової української школи, який педагог може застосовувати конкурентно поряд із комерційними програмами для навчання дітей у початковій школі.

Наступний крок і наступний етап реформи – розуміння, що буде із 7–8 класами. І пілотні класи вже вступають у цей період, тому завдання є першочерговим.

Є задачі стратегічні. Насамперед – це розробка карти потреб реформи шкільної освіти в Україні, під які потрібні кошти донорів і інвесторів у системі освіти. Освіта – це дуже серйозна складова національної безпеки. Тому коли ми говоримо про післявоєнне відновлення України, надзвичайно важливо мати інвестиції в систему освіти. Нашим донорам поки що не вистачає цілісної картинки цієї зміни.

От цю карту потреб МОН має розробити. Зібрати донорів усіх разом, щоби кожен узяв на себе якусь конкретну відповідальність, бо саме побудова такої екосистеми гравців навколо змін шкільної освіти України дасть змогу зробити більш ефективними всі інвестиції.

Ще одна тема – інтеграція колишніх військовослужбовців у систему освіти для формування належної військової громадянської підготовки наших дітей у системі освіти. Надання додаткових кваліфікацій і можливості роботи в системі освіти після завершення військової служби. Тому що дуже багато людей із вищою освітою, які можуть, до речі, стати вчителями з тих предметів, яких дуже не вистачає. Це можуть бути люди, які мають пройти педагогічну і психологічну підготовку для того, щоб ми могли їх інтегрувати в наші школи.

Величезне завдання – проєктування ефективних шкільних мереж. Це теж задача на випередження. Деякі громади вже зіткнулися із цим питанням через масштабні міграційні процеси. До того ж частина шкільної інфраструктури просто зруйнована.

Надважливе завдання – подолання освітніх втрат та різниці між рівнем знань у дітей, які змушені були вчитися в закордонних школах, та тих, хто продовжував роботу за українськими програмами. А є ще діти з деокупованих територій, із зони бойових дій, діти, які мали травматичний досвід або досвід переселенця і пропустили частину освітньої програми.

Уявіть собі, що весь цей спектр різних груп школярів із різними освітніми втратами ми маємо помістити в правильний клас, а потім у цьому класі налагодити нормальне синхронне й асинхронне навчання. І це одна з позицій нашої карти освітніх потреб – нам потрібен цифровий інструментарій із кожного предмету, який може застосувати кожен учитель.

А другою частиною цього проєкту є цифрові освітні ресурси, зокрема, гейміфіковані, за допомогою яких діти можуть надолужувати освітні втрати. Наприклад, за кордоном уже розроблені такі ресурси й, можливо, декларована допомога Україні мала б виражатися також у доступі до таких ресурсів, у перекладі їх українською мовою.

Український досвід застосування таких продуктів надзвичайно позитивний, тому що їхній змагальний характер призводить до того, що в дітей зростає мотивація, і вони достатньо легко засвоюють теми, де мають прогалини в навчанні. Але й тут нам потрібні інвестиції, міжнародна експертність і воля дати доступ Україні до таких продуктів. І звичайно ж, розробляти власні продукти з міжнародною допомогою.

На завершення хотіла б звернутися до всіх освітян. Ми маємо пам’ятати, що скільки б нам не допомагали насамперед усе залежить від нашої стійкості й бажання розкрити нові шляхи й можливості для наших дітей. Тож стаємо кращими версіями себе, ростемо, розвиваємося і допомагаємо одне одному!

Текст підготувала Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Джерело

 

Переглядів - 299