Роль STEM-уроків у навчанні дітей з особливими освітніми потребами

У публікації ви ознайомитеся з досвідом викладання науки дітям з особливими потребами

Численні дослідження говорять, що учні з певними розладами, наприклад аутистичного спектра, тяжіють до поглибленого вивчення STEM та можуть пов’язати з цією сферою подальшу кар’єру.

Інші – що саме STEM-уроки за своїм форматом ідеальні для учнів з особливими освітніми потребами.

Ми знаємо Стівена Гокінга, який хворів на бічний аміотрофічний склероз, що не завадило йому стати одним із найвідоміших астрофізиків. Альберта Ейнштейна, який мав дислексію. Ви могли чути і про Гелен Келлер – американську політичну активістку з порушеннями зору та слуху, яка 1904 року стала першою людиною з такими порушеннями, яка здобула вищу освіту.

І ми точно час від часу чуємо запитання: “Навіщо їм це потрібно?”, коли йдеться про повноцінне навчання учнів з особливими освітніми потребами.

Працюючи над програмою цьогорічного “Інженерного Тижня”, мета якого – зацікавити учнів наукою й дати їм поштовх до розвитку власного інженерного потенціалу, ми серед іншого хотіли:

  • Розвінчати міф про “неконкурентноспроможність” учнів з особливими освітніми потребами в точних та природничих дисциплінах. Та насправді, щоби займатися наукою та інженерією, причини не потрібні – достатньо звичайного бажання. #томущоцікаво – цілком достатньо, щоби спробувати себе в ролі інженера чи винахідника.
  • Показати, що здебільшого учні з особливими освітніми потребами можуть працювати в змішаних командах, навіть без допомоги асистента чи вчителя, якщо інші члени команди розподілять між собою його обов’язки. У командах, у яких добре розвинені комунікативні навички та відчуття емпатії, такий розподіл обов’язків відбувається природним способом.
  • Довести, що учні з особливими освітніми потребами здатні до виконання більш складних завдань, ніж ми зазвичай від них очікуємо. Особливо, якщо створити середовище, яке буде цьому сприяти.

Щоби підготувати всі необхідні навчальні та методичні матеріали, ми запросили як експертку Євгенію Фрідман – ізраїльську спеціалістку з розроблення програм викладання науки дітям з особливими освітніми потребами.

Слухаючи про учнів Євгенії й те, як вона з ними працює, зрозуміли, що цей досвід може стати в пригоді й українським освітянам, тож попросили поділитися ним назагал.

“Дисграфія, дислексія, дискалькулія, РДУГ, РАС, ЗПР… 15 років тому я навіть не підозрювала про існування цих термінів. А потім стала матір’ю двох, по-своєму особливих, дітей. Заради них із просто мами мені довелося перекваліфікуватися на багатопрофільного спеціаліста з розвитку мовлення, фізіотерапії, ерготерапії та всього іншого, чим щодня доводилося з ними займатися. У кожного з дітей з’явилася своя важка папка з результатами аналізів, діагнозами, штампами, яка регулярно поповнювалася новими паперами. Ті труднощі, з якими ми стикнулися, підштовхнули мене вступити до педагогічного коледжу за спеціальністю “Корекційна педагогіка”.

Під час навчання я зрозуміла, що діагноз – це не вирок. Це всього лише рядок на папері.

У кожної дитини, навіть найбільш особливої, є потенціал, і якщо з нею займатися, то можна допомогти максимально його розкрити.

Як на мене, завдання вчителя в тому, щоб, заходячи до класу, бачити у своїх учнях не стоси діагнозів, а незвіданий світ, який хочеться осягнути й до якого хочеться долучитися. Намагатися стати значною частиною світу своїх учнів, щоби допомогти їм стати частиною нашого світу.

Я зрозуміла, що найкраще зможу виконати це завдання, коли буду займатися тим, що цікавить мене саму. Тому другою своєю спеціалізацією вибрала викладання природничих наук: фізики, хімії, біології. Незвичне поєднання, чи не так?

Коли йдеться про звичайну освіту, ми всі розуміємо, навіщо викладати учням ці предмети. Кожній людині важливо мати базові наукові знання для пояснення природних явищ, правильного використання отриманих знань для поліпшення свого побуту, збереження здоров’я, довкілля тощо. Але для багатьох дітей з особливими освітніми потребами інтеракція з навколишнім світом – завдання нелегке.

Знання, яких вони набувають, вивчаючи хімію або фізику, допомагають їм зрозуміти, як влаштований світ і як до нього пристосуватися.

Найчастіше я стикаюся зі щирим нерозумінням: “Навіщо їм це потрібно?”.

Що важче дитині в навчанні, що нижче її інтелектуальний рівень і сильніше відставання в розвитку, то більший подив оточення: “Навіщо їй хімія, якщо вона замість солі додає до салату цукор і не відрізняє брудних шкарпеток від випраних?”.

Але саме уроки хімії й допомагають нашим дітям відрізняти сіль від цукру. Під час цих уроків вони дізнаються, що якщо додати до салату забагато солі, він буде пересолений, а це шкідливо для нашого організму. І що надмірне споживання цукру так само шкодить здоров’ю і призводить до збільшення ваги та багатьох інших захворювань. Під час цих уроків ми не тільки розширюємо їхній кругозір, ми відпрацьовуємо ті розумові навички, які допоможуть їм у житті – навички мислення вищого порядку. Саме з їхньою допомогою ми оцінюємо ситуацію та ухвалюємо рішення.

Навчання дітей із порушеннями інтелектуального розвитку зазвичай фокусується на виконанні функціональних завдань – що, фактично, вони мусять уміти робити в дорослому житті. Що вищий рівень порушень, то простіші завдання ставлять перед дитиною – ті, які не потребують складних розумових операцій.

Інтелект часто сприймають як константу – незмінне значення. Іноді здається, що вкладати сили та час потрібно в найпростіші й найбільш доступні для дитини завдання, з якими вона буде стикатися щоденно, – як випрати білизну, як вибрати однакову пару шкарпеток, як розігріти їжу. Але саме навички мислення вищого порядку допомагають нам успішно виконувати ці й багато інших завдань.

Щоби знайти пару для шкарпетки, потрібно порівнятивиявити відмінності за кількома критеріямизгрупувати. Щоби визначити, чи вони чисті, знадобиться вміння зіставляти. А для того, щоби перевдягти промоклі шкарпетки, потрібно оцінити ситуацію, спираючись на наявні ресурси та зовнішні дані, і розробити план дій.

Відпрацювати ці навички ми можемо на уроках хімії та фізики, вивчаючи властивості матеріалів. А на уроках біології – дізнатися разом з учнями про наслідки переохолодження для організму, яке може статися, якщо вчасно не перевдягти промоклі шкарпетки.

Навчаючись таким способом, дітям буде легше досліджувати, порівнювати, протиставляти, класифікувати. Дитячий мозок – пластичний і здатний розвиватися в будь-якому віці. І що більше ми будемо надавати дітям можливостей пускати в дію мислення вищого порядку, то більше нейронних зв’язків утворяться в їхньому мозку. Отже – краще будуть засвоюватися нові знання. Їм стане легше запам’ятовувати нову інформацію, і вона стане для них більш доступною.

Унаслідок цього підвищиться ймовірність, що в потрібний момент це допоможе їм зробити правильні практичні рішення – одягнутися відповідно до погоди, звернутися до лікаря, якщо щось болить, не брати мокрими руками виделку електроприладу, уникнути отруєння побутовою хімією тощо.

Знизиться рівень стресу від зіткнення з новими завданнями та потраплянням у незвичні ситуації, підвищиться рівень життя дітей. Зрештою, це просто зробить їх більш щасливими. А це, погодьтеся, уже чимало”.

Побачити щасливі обличчя дітей, які протягом Інженерного тижня будували ракети та суперкарти, виділяли ДНК та перевіряли, чи може кістка стати гнучкою, будували вежі та вимірювали “силу рослин”, можна у фейсбуці за хештегами #інженернийтиждень#томущоцікаво та #включеннябезвиключення.

Олена Шульга, координаторка “Інженерного тижня”

Переглядів - 53