Дієві інструменти та методики для організації навчання в початковій та базовій освіті

Конспект вебінару про методики підготовки до уроку та мотивації учнів початкової школи: фінський досвід

Організація максимально ефективного для кожної дитини уроку – особливо актуальне питання сьогодні, адже часто в класі навчаються діти з різними потребами, і педагог має забезпечити кожному індивідуальну траєкторію навчання та розвитку. Як поєднати предметне навчання з наскрізними компетентностями? Чи можна зацікавити кожного учня, незалежно від його прагнень та здібностей? Що робити, коли не вистачає часу, і як мінімізувати його втрати на організацію групового навчання?

На допомогу українським учителям Фінський проєкт “Навчаємося разом” + проєкт ЄС проводить вебінари, де тренерки Школи підготовки вчителів Віккі Гельсінського університету Анні Лоукоміес і Ретта Ніемі пропонують дієві інструменти та методики для організації навчання в початковій та базовій освіті.

“Нова українська школа” пропонує конспект вебінару про методики підготовки до уроку та мотивації учнів, зокрема початкової школи.

ПРИНЦИПИ ПРОБЛЕМНО-ОРІЄНТОВАНОГО ТА ЕМПІРИЧНОГО НАВЧАННЯ

Теорія педагогіки часто розрізняє проблемно-орієнтоване, емпіричне та дослідницьке навчання, натомість фінські педагоги вважають, що всі ці методи належать до родини дитиноорієнтованих активних методів. Вони передбачають активне, дослідницьке, рефлексивне й комунікативне навчання, покликане дати практичні вміння, підтримувати мотивацію, бажання вчитися та формувати здатність до самооцінювання. Тобто ці три методики взаємопов’язані, а межі між ними часто нечіткі.

Проблемно-орієнтоване навчання найчастіше використовується для викладання природничих наук та програмування й рекомендується проводити, обʼєднуючи дітей у групи (3–5 учасників). Таке навчання має бути пов’язаним із життям, а також базуватися на попередньо отриманих знаннях. Наприклад, як виміряти прискорений рух, або як спекти кекси, або хто би міг бути сьогоднішнім Сократом та спонукати людей до роздумів.

Часто проблемно-орієнтоване навчання поєднується з емпіричним, аби показати, як практичні методи сприяють розвʼязанню життєвих завдання. Активне експериментування мотивує пробувати ще, аби отримати наступний рівень досвіду та концептуалізувати отримані навички.

Емпіричне навчання рекомендується застосовувати в науковій освіті для дітей молодшого віку, а також для вивчення художньо-естетичних предметів (музика, мистецтво тощо).

Фінські експертки рекомендують організовувати проблемно-орієнтоване та емпіричне навчання для дітей, розмежовуючи в класі дослідницькі станції. Такий підхід дасть змогу організувати роботу дітей у невеликих групах. Надалі діти можуть ділитися результатами експериментів з однокласниками й так навчатися не лише від учителя, а й одне від одного. Педагог натомість спрямовує розмірковування та висновки кожної групи в бажаному напрямку.

ЯК ПІДГОТУВАТИ УРОК, ЩО ЗАЛУЧАЄ ВСІХ УЧНІВ

Вчителю, навіть якщо він має значний досвід роботи в школі, рекомендується складати детальний план уроку із зазначенням загальної теми та цілей, яких він прагне досягти, запланованих методик, вправ та матеріалів для використання. Така ретельна підготовка суттєво економить час на організаційні моменти впродовж уроку та допомагає тримати увагу дітей.

До того ж деталізований конспект допоможе педагогу залучити до активної роботи всіх учнів, у тому числі й дітей з особливими освітніми потребами.

Фінські експерти радять підготувати план уроку у вигляді таблички, де детально прописати:

  • таймінг для кожної активності;
  • дії вчителя (наприклад, знайомство, пояснення цілей та мети уроку, розподіл на групи тощо);
  • завдання педагога в кожній його активності (знайомство – для встановлення довіри з дітьми, комфортної атмосфери на уроці, поділ на групи – для підтримки активного навчання та навчання з допомогою однолітків);
  • інструментарій учителя в кожній діяльності (знайомство – виконати вправу “доторкнись до мене”, поділ на групи – роздати кольорові папірці-маркери групи);
  • перелік додаткових матеріалів для кожної активності (кольоровий папір, маркери тощо);
  • оцінювання та диференціація – методика оцінювання прогресу кожного учня, а також методики, які можна застосувати, якщо не всі діти готові до спільного виконання завдання (наприклад, коли дитина не може написати, запропонувати їй намалювати відповідь).

Фінські педагоги впевнені, що кожна дитина має право на рівні можливості в навчанні. Це означає, що є діти, які потребують більшої підтримки, що визначається рівнем їхнього розвитку та потребами. Ідея в тому, щоби надати таку допомогу дитині якомога раніше. А для цього педагог має знати сильні сторони та потреби кожного учня, що, власне, і є тим базисом, на якому відбудовується індивідуальна траєкторія навчання.

Наприклад, на уроці літературного читання в молодших класах учитель може застосувати диференційований підхід, коли учні, які вже мають навички читання, озвучують друкований текст для тих, хто тільки ознайомилися з літерами. Інші діти можуть переказувати за малюнками чи слідкувати за читанням інших. Так діти вчаться одне від одного, й ефективність зростає.

Або на уроці з природничих дисциплін учитель може роздати картки з малюнками тварин та птахів, які діти впродовж уроку разом групують за окремими ознаками на дошці, слідкуючи за поясненням учителя чи обговорюючи нові знання. Кожен учень задіяний і має змогу висловитися (якщо не словами, то дією – наприклад, прикріпити свою картинку в потрібне місце).

Вчителю рекомендується будувати заняття з вивчення нової концепції так:

  1. Загальне ознайомлення дітей із концепцією, а також її застосування в різноманітних контекстах.
  2. Виявлення наявних знань дітей (через запитання чи активності) та їхній розвиток у процесі навчання.
  3. Спільне навчання на основі діалогу (обговорення концепції в класі або групах).
  4. Постановка цілей навчання (вчитель робить це разом з учнями).
  5. Пояснення взаємозв’язків нової концепції зі знаннями, які вже мають учні (наскрізне викладання).
  6. Акцентування на метакогнітивних навичках (тобто учні починають розуміти, для чого вони вивчають концепцію, де їм знадобляться ці знання й що вони можуть із ними робити далі, у тому числі, як їх поглиблювати).

Результатом підходу, вважають фінські педагоги, є формування метакогнітивних навичок учнів. Тобто вони починають усвідомлювати свої дії впродовж навчання, зацікавлені у виборі, можуть оцінити індивідуальні стратегії навчання та запам’ятовування, а також регулювати свої емоції та поведінку, увагу й концентрацію.

МОТИВАЦІЯ УЧНІВ ЯК ЗАПОРУКА УСПІШНОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Навчання має пробуджувати позитивні емоції та переживання, вважають фіни. У його результаті дитина стає активною особистістю, яка може й хоче ставити перед собою нові цілі. А отже, вчителю вкрай важливо вміти мотивувати кожного учня.

Варто пам’ятати, що мотивація – це не пробудження ситуативного зацікавлення навчанням. Вона має бути довгостроковою і стабільною та потребує постійної підтримки, адже чимало чинників довкола дитини (невідповідність установок учня цілям освітньої програми, неприємний досвід, низька самооцінка, родинні, культурні та соціальні цінності оточення, стиль викладання тощо) можуть негативно впливати на її вмотивованість до навчання.

Відправною точкою роботи педагога над мотивацією учнів фінські експерти вважають думки, емоції (серед іншого й негативні) та пропозиції самих учнів. Діти мусять мати достатньо часу для навчання, щоби почати брати на себе відповідальність та регулювати свою поведінку. Педагогам на етапі формування мотивації рекомендується докладно пояснювати своїм учням:

  • цілі діяльності на уроці;
  • чіткі інструкції для виконання завдань;
  • очікування педагога від класу;
  • наслідки невиконання завдань;
  • умови роботи в класі (наприклад, групова проєктна робота).

Чітка структура навчання робить його послідовним, зрозумілим та передбачуваним для учнів. Діти, особливо молодших класів, які ще не готові до саморегуляції, потребують потужної структури на початку свого освітнього поступу. З удосконаленням навичок самоконтролю, вони готові брати на себе більше відповідальності.

Проте варто мати на увазі, що якщо структура має позитивний ефект, то тотальний контроль із боку дорослого переважно буде демотивувати. Контроль – це, фактично, навчання через призму вчительського погляду без урахування потреб та можливостей учнів. Освітній процес тут обмежується примусом, а не мотивацією.

Отже, мотивувальний освітній процес складається з:

  • чітких цілей та підцілей;
  • підтримки учня вчителем;
  • безперервного, реалістичного й конструктивного зворотного зв’язку;
  • пропозицій щодо зміни діяльності впродовж заняття;
  • структурованого розкладу;
  • визначеної тривалості робочих періодів і перерв;
  • розподілення ролей для виконання групових завдань;
  • визначеної винагороди.

Так діти починають відчувати та розуміти, що тема, яка викладається, має для них важливе значення, а активна діяльність на уроках сприяє накопиченню та розвитку навичок і загальної компетентності, зростає цікавість до навчання. У результаті поступово формується автономна внутрішня мотивація дитини й укріплюється її особистість.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

 

Переглядів - 628