Погляд на проблему з’ясовувала журналістка газети “Високий Замок” Сюзанна Бобкова у директора Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Павла Хобзея та методистки кабінету координації впровадження НУШ ЛОІППО Ірини Костюк.
У львівських школах запровадили електронний щоденник. Дуже зручна інновація. У режимі онлайн батьки можуть бачити, які оцінки їхня дитина отримує у школі. Також важливо відстежувати відвідування, що часом буває проблематичним у підлітків, незалежно від форми навчання. В електронному щоденнику — усі завдання, які задають додому. Фраза «нам нічого не задали» вже не пройде. Тобто батьки отримують ресурс, який теоретично має допомогти родині бути у курсі справи навчання дітей. Нові інструменти, які пов’язані з технологіями, мають значний потенціал. Хоча й вони не бездоганні. Коли велика кількість людей одночасно заходить у НІТ (платформа «Навчання і Технології») програма може «підвисати»… Буває, що й деякі оцінки в електронному журналі можуть зникнути… Як з’ясувала журналістка «ВЗ», дані в журналі та щоденниках учнів (оцінки, «енки» тощо) можуть зникнути, якщо адміністратор платформи навчального закладу вносить зміни в розклад вчителя з початку семестру. Таким чином система створює новий журнал з 1 вересня. Якщо попередити вчителя, то можна завантажити свій журнал, і потім перенести оцінки в заново створений журнал з того чи іншого предмету.
Спостерігаючи за оцінками у НІТ та чуючи загалом батьківські відгуки, я вирішила підняти тему оцінок, таку чутливу для багатьох батьків учнів, та й для школи загалом. Ось шестикласник Данило розповів, що вчителька з географії поставила йому двійку незаслужено. «Я з однокласником на уроці обговорював тему з книжки, яка нас зацікавила. Вчителька поставила мені запитання, але я його не почув, і попросив повторити», — розповів Данило. «Треба було слухати! — сказала вчителька і оцінила відповідь на «два». Ще й зауваження написала в електронному щоденнику: «Бавився та розмовляв на уроці, не зміг відповісти на жодне запитання».
Розповідали мені діти й про вчительку з інформатики, яка може поставити двійку з предмета за те, що діти без дозволу включили комп’ютер… Або ж не пояснити, чому поставила за завдання — четвірку?
Чи часто вчителі карають дітей «двійками» за поведінку? Чи об’єктивні оцінки ставлять учням? Нагадаємо, що система оцінювання змінилася лише у Новій українській школі (НУШ), старшокласників і надалі оцінюють за старою 12-бальною системою.
«Нове оцінювання потихеньку буде витісняти бальне»
Директор Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Павло Хобзей каже:
— Маємо зміни в оцінюванні лише у 1−5 класах. Це — рівневе оцінювання (високий, достатній, середній, низький рівень) і формувальне (оцінювання навчальних досягнень дитини та поступу у цих досягненнях). На жаль, цей процес просувається важко, бо вчителі звикли ставити бали. Тому часто працюють за старими підходами. Утім нове оцінювання потихеньку буде витісняти бальне. А бали виставлятимуть дітям лише за семестр та за рік.
А ось вчителі інформатики до інновацій в оцінюванні ставляться добре (уміють працювати з Excel-таблицями). Ведуть щоденник спостережень (фіксують досягнення дитини), бо все в голові вчитель не може тримати. Якщо вчитель не дуже «оцифрований», йому наразі складно.
Сподіваємося, що вчителі інформатики передаватимуть цей досвід своїм колегам. Рухаємося до нового оцінювання крок за кроком. Проводимо навчання для вчителів.
НУШ — це в першу чергу зміна цінностей і ставлень. Хочемо, щоби була співпраця між вчителем та дитиною. Щоби діти уміли висловлювати свою точку зору, а не повторювали її за вчителем. Щоб навчились думати, самовиражатися і були відповідальні за результати своєї праці. Дитина має знати, куди їй треба рухатися у навчанні (власне, нове оцінювання дає можливість це зрозуміти). А маркування балами не дає результату. Воно суб’єктивне, не інформативне. Хіба що відбиває бажання вчитися, спонукає гонитву за оцінками, створює умови для недоброчесності дітей та дорослих.
Методист кабінету координації впровадження НУШ Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Ірина Костюк каже:
— 12-ти бальну систему оцінювання у школах запровадили 20 років тому. І ці критерії є чинними для учнів 6−11 класах дотепер. Вже на той час критерії, за якими запровадили оцінювання дітей, були недосконалими. Їхня головна проблема у тому, що вимоги згідно з критеріями оцінювання з багатьох предметів заскладні, а також між, наприклад, 4 і 5, 5 і 6, 7 і 8 є дуже невелика різниця. Якщо виконувати все те, що написано у критеріях, то, по суті, більшість дітей буде вчитися на рівні – 3−8 балів! І багатьом учням не можна буде поставити, наприклад, з історії 12, бо у тих критеріях вимоги до учнів, як до студентів історичного факультету! Отже, вчителі ставлять оцінки, зазвичай, інтуїтивно. За одну й ту саму відповідь, один вчитель може поставити 8, а інший — 10 (все залежить від вимогливості педагога). Тобто суб’єктивізм в оцінюванні нікуди не зникає.
Інший недолік 12-ти бальної системи — критерії оцінювання не беруть до уваги віку дитини, — веде далі Ірина Костюк. — Тому оцінки у молодших класах часто завищені, а у старших класах нерідко занижені, хоча вимоги однакові до усіх учнів. Але дитина у 6 класі, наприклад, ще не може узагальнювати, систематизувати на рівні старших підлітків тощо. Її когнітивний розвиток не дозволяє це робити. Тим більше, якщо цим навичкам не приділялося уваги. Адже критичне мислення, наприклад — це не стільки знання, а навичка, вміння, певна компетентність. А будь-яку навичку треба вправляти. І навіть якщо старшокласників можна оцінювати згідно цих критеріїв — і вчителі це роблять понад двадцять років, — все одно ці бали виставляються кожним вчителем відповідно до власних уявлень, яка учнівська робота чого саме варта.
З настанням інформаційної епохи вчитель уже не є головним носієм знань. Іноді він знає менше, ніж учні класу усі разом. Звісно, у нього є інші знання, але вони дітей не завжди цікавлять. Отже, нова роль вчителя — це менеджер навчання. Як організувати урок таким чином, аби в учнів та учениць була можливість проявляти свої кращі здібності, розвивати те, що ще не надто працює. Очевидно, що це потребує змін у програмах, потребує нових навичок педагогів. Нову освітню реформу, зокрема, й щодо оцінювання, потрібно було впроваджувати ще раніше. Однак будь-яка реформа — це складні, часом болючі зміни, які не можуть прийти за рік. Це потребує зміни ставлення до оцінювання усіх: учителів, батьків, дітей (- з ними найлегше насправді), освітньої бюрократії.
— Чому більшість учителів так чіпляються за стару систему оцінювання?
— Тому що так більш звично, а значить — легше. Окрім того, батьки вимагають старої, звичної для них самих системи. Навіть після початкових класів, де успішно впроваджували нову систему оцінювання, і де, начебто, звикли до того, що дитині ставлять не бали, а словесний опис досягнень — при переході у 5 клас вимагають «звичних балів». Я пам’ятаю, коли впроваджувалася 12-бальна система, то батьки питали — це як «5», як «4» чи як «3»? Адже саме такі оцінки вони отримували у школі. А сучасні батьки вже отримували 12 балів, тому їм так хочеться порівнювати уже з власним досвідом.
Тому у новій освітній реформі зробили наголос на вміння дитини та її навички. Наприклад, вчитель з історії може так оцінити учнів: «вміє працювати з інформацією історичного змісту», «розрізняє головне і другорядне», або «потребує допомоги вчителя» тощо. Просто переказувати параграф на уроці – недостатньо! Діти є різні, і вчитель має зробити так, щоб кожна дитина могла досягнути успіху на уроці. Це очевидно складно! Тому має бути оцінювання не лише результату, а й процесу здобуття знань і оце оцінювання навчального поступу і називається формувальним оцінюванням. Тобто порада вчителя — що зробити краще, на що звернути увагу для досягнення результату, що виходить добре, а яких зусиль треба докласти більше — має формувати у дитини позитивне ставлення до навчальних зусиль, до успіху, до розуміння свого місця на освітньому шляху. Дитина зробила крок уперед, чи тупцює на місці? Якщо тупцює на місці, то вчитель має зрозуміти, що їй заважає рухатися вперед? Це непросто, бо дітей у школі багато.
Також велика проблема у тому, що діяльність школи досі оцінюють кількісно. Наприклад, скільки дітей успішно здали ЗНО. А те, що частина випускників добре здали ЗНО, бо батьки мали можливість їх відправити до репетитора, залишається за кадром. Це кількісні покажчики, а нам потрібні якісні покажчики. Тобто і школу в цілому, її діяльність, також треба ОЦІНЮВАТИ по-новому. Тоді і зміни у педколективах підуть швидше.
Змін потребують також і навчальні плани у педагогічних університетах, де майбутніх вчителів мають навчати, як оцінювати дітей згідно з вимогами освітньої реформи.
— Шкільна реформа передбачає, що у дітей має бути розвинутий емоційний інтелект. Це доволі нове поняття, хоч і дуже модне. А як же вчителі? Деякі вчителі не вміють поводитися з власними емоціями… Якщо комусь не сподобалася поведінка дитини на уроці, він може їй «вліпити двійку» з предмета…
— Тому що цьому треба навчати спочатку дорослих! Навчати впливати на дитину, на клас іншими інструментами, аніж «погана» оцінка. А вчителька вважає, що «двійка» — погана оцінка, і батьки дитину покарають. А батьки на це ведуться…І треба визнати, що колись оцінка за поведінку виконувала роль «батога і пряника». А сьогодні оцінки за поведінки немає. Звісно, це не означає, що дитина має поводитися у школі, як їй заманеться. І на жаль, часом у вчителів зовсім нема важелів впливу на погану дисципліну. І у системі 12-бальних критеріїв навіть один бал є позитивною оцінкою. І кожен бал має бути об’єктивною оцінкою навчального результату.
Крім того, велика проблема у суспільстві, що шкільна оцінка сприймається батьками дуже емоційно, як особистісна характеристика їхньої дитини. Тобто вища оцінка сприймається як сприйняття «кращості» дитини, а нижча — як образа дитини. Батьки не відділяють оцінки за працю навчання від оцінки особистості. Але особистість не оцінюється балами. Невже батьки люблять своїх дітей лише за хороші оцінки?
Звісно, дитячі успіхи у навчанні підвищують самооцінку батьків, покращують їх настрій, але вимога мати лише «хороші оцінки» в балах — це дуже великий психологічний тиск на дитину. Окрім того, це не спонукає до самостійності та прийняття поразок, чого вимагає сучасне життя. І доволі часто бувають кумедно-драматичні діалоги — я зробив/зробила домашнє завдання з дитиною, а Ви (до вчителя) поставили … Я пропоную батькам подумати, чи має залежати любов їх дітей від того, яку кількість грошей вони заробляють? Порівняння жорстке, звісно, але не позбавлене сенсу.
Отже, модель поведінки і ставлення до шкільних оцінок формуються в родині. Якщо батьки лише вимагають «хороших оцінок», не розмовляючи про суть навчання, про здобутки і складнощі, то й дитина чи підліток свою енергію спрямують саме на отримання балів у будь-який прийнятний і не дуже спосіб, а не на отримання знань та вмінь і власний розвиток.
— На мою думку, старшу школу теж треба долучати до нового прогресивного оцінювання…
— Якщо директор школи думає про майбутнє навчального закладу, про розвиток колективу, то елементи формувального оцінювання мають впроваджуватися і у старших класах. Багато вчителів це роблять роками без того, що саме так називають цю систему. Але для багатьох вчителів електронний класний журнал — це страшний виклик! Вони користуються Viber і все. Не всі мають персональні комп’ютери. Хоча держава багато для цього робить. Цифрові навички у дітей не можуть розвиватися окремо лише на уроках інформатики. Усі педагоги зараз мають цим володіти, і не лише тому, що дистанційне навчання. Але воно дуже стимулює до новацій.
Ми маємо у початковій школі уже не табель, а Свідоцтво досягнень. Бо звичні усім бали не лише суб’єктивні, але й неінформативні. Таке саме Свідоцтво замість табеля мають отримати і цьогорічні п’ятикласники.
У Свідоцтві досягнень, з яким зустрілися вже батьки учнів 1−4 класів і до якого звикли не відразу, є така характеристика: «Виявляє інтерес до навчання». А також степінь оволодіння так званими наскрізними вміннями, які прописані у новому стандарті базової середньої освіти. Окрім цього показника будуть й інші: вміє критично мислити, аналізує інформацію, вміє аргументовано висловлюватися, діє творчо, проявляє ініціативу, вміє керувати емоціями. Останнє особливо потребує уваги родини. Адже не секрет, що «британською» стриманістю наше суспільство похвалитися не може. Ця навичка особливо потрібна зараз, коли суспільство психологічно травмоване, і коли дорослим дуже потрібно розуміти власні емоції та як вони впливають на дитину. Це стосується й успіхів у навчанні. Очевидно, якщо у дитини низькі показники, це означає, що вона недопрацьовує. Але батьки мають не шарпати вчителя: «Чому ви поставили низьку оцінку?», а хотіти зрозуміти: «Що дитина має зробити, щоб покращити свій результат? Як ми можемо їй допомогти?».
— Чи не штампують вчителі однакові тези для усіх дітей?
— Таке трапляється…тому що так простіше. Чому ми любимо скорочення? Чому легше працювати за звичною схемою? Тому що мозок економить енергію. Інновації – це затрати енергії. І насправді складно сформулювати для кожної дитини мініхарактеристику процесу навчання. Це вимагає більше часу, більше записів, більше енергії та професійних вмінь.
Крім того, на уроках дуже часто бракує навчального часу. Якщо кожного уроку нова тема, то нема можливості зупинятися і відпрацьовувати зазначені вище вміння. А вчитель має зачекати, поки учень сформулює відповідь, і тільки після цього рухатися далі. Оцінювати — це не сказати — «молодець», або поставити у журнал якусь цифру від 1 до 12. Оцінювати — це простежити, чи працювала дитина протягом усього уроку, якого результату вона досягла, а якого ні, і проінформувати про це спостереження. Оцінювати — це означає згідно з вимогами Нової української школи показати учню чи учениці будь-якого віку перспективу у навчанні. Отже, є питання професійної спроможності впроваджувати вимоги освітньої реформи. Вчителі мають застосовувати самооцінку і власної діяльності, і спільну оцінку роботи колективу в цілому.
У деяких європейських країнах вчитель працює 5 років, і отримує рік оплачуваної відпустки, щоб емоційно відновитися, зайнятися самоосвітою тощо. А у нас суспільство тисне на вчительство, часом справедливо, часом — ні, хоча реформа — це завжди спільна робота.
Очевидно, що у наш час страшних випробувань війною складно впроваджувати багато нових вимог. Психологічно та й економічно складно. Але якщо ми ведемо боротьбу за наше майбутнє, то воно безпосередньо пов’язане зі школою, з дітьми. І вони заслуговують на те, аби усі дорослі – як педагоги, так і батьки, — довіряли шкільній реформі, прагнули зрозуміти її позитивний потенціал, підтримували школу в її намаганнях змінитися. У тому числі – змінити ставлення до оцінювання.
За матеріалами wz