Дитяча письменниця й літературознавиця Тетяна Стус висловлює свій погляд на те, як варто ставитися до неоднозначних моментів у книжках для дітей.
“Чому я маю пояснювати, що таке димові кільця й самокрутки з левячого кізяка?”, “Як мені пояснити дитині, хто такий “вітчим-пияк”, чому він вітчим і чому пияк?”, “Як учитель має пояснити, що таке глінтвейн і чому діти хотіли його пити?”. Це тільки кілька запитань, які останнім часом ставили батьки й освітяни до авторів дитячих книжок та шкільних підручників.
Думки коментаторів розділилися: одні вимагали жорсткої цензури, інші – розуміння та гумору.
Дитяча письменниця й літературознавиця Тетяна Стус, яка упорядкувала нову хрестоматію з літературного читання для 1–4 класів, розповіла “Новій українській школі” про те:
- як варто ставитися до неоднозначних моментів у книжках для дітей;
- чому література, навіть дитяча, не має бути дистильованою;
- чому важливі коментарі дорослих або спеціальні вкладки з поясненнями до деяких книжок;
- яких тем однозначно варто уникати в дитячих книжках;
- як дорослим реагувати на неоднозначні моменти в дитячих книжках.
Дивіться також посібник “Живі письменники. Батькам”, у якому є посянення, як вдумливо читати книжки з дітьми.
ПРО НЕБЕЗПЕКУ ДИСТИЛЬОВАНОЇ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Дитяча література відрізняється від дорослої: тут відповідальність автора за кожне слово в сотні разів вища. Дитина сприймає текст книжки, підручника за чисту монету, і саме за чистоту цієї монети час від часу голосно борються дорослі. Утім, ця боротьба, буває, ведеться з позиції “обпікшись на молоці, дмухаємо на воду”.
Заклики дистилювати книжки для дітей і позбавити їх “глінтвейну”, “какульок”, згадок про те, що батьки персонажів розлучені, що голова героїня попісяла (реальні історії хейту письменників) – це бажання перекреслити суть літератури як дзеркала життя.
Життя живих людей сповнене всякого, й одна з цілей дитячої та підліткової книжки – безпечно перетворити художній текст на життєвий досвід.
Як у фізіологічному житті, так і психічному: якщо не мати контакту з певною кількістю мікробів, неможливо здобути імунітет. Тому краще здобути імунітет із книжкою, ніж зіткнувшись у реальному житті із ситуаціями, про які батьки так старанно мовчали.
У кількох ситуаціях, які спричиняли скандал у батьківському середовищі, йшлося всього лиш про почуття гумору, а не про страшні й небезпечні обставини.
Є ще один нюанс, чому вихолощення в дитячій літературі – це погано: відбувається експлуатація поверхових текстів (ними захаращені підручники з мови та читання) або ж перевірених минулим століттям творів. А вони не здатні ані естетично, ані психологічно зачепити сучасного читача. І саме через них діти переконані, що читати нецікаво.
ПРО МЕЖІ ДОЗВОЛЕНОГО В ДИТЯЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Немає універсального читача, і немає універсальної книжки. Те, що може травмувати одну дитину, може не зачепити іншу. Тому перш ніж давати читати якийсь твір, батькам варто, якщо не самостійно прочитати його очима власної дитини, то почитати відгуки на книжку фахівців чи батьків у соцмережах.
ПРО ТЕ, ЯКИХ ТЕМ ВАРТО УНИКАТИ В ДИТЯЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Це заклики до насилля, розбрату, порушення закону, “криваві” сцени й багато чого іншого межового для несформованої психіки.
Є книжки сучасних авторів, відомих видавництв із необережними сюжетними ходами. Наприклад, тексти, де незнайомий дорослий персонаж запрошує дитину – головного героя – вирушити з ним кудись на самоті.
Для казкового сюжету це типовий, закономірний хід, але без інтерпретації чи коментаря дорослого дитина і справді може собі запам’ятати, що це – нормально. Мало того, казка закінчуватиметься щасливо, тож закріпиться уявлення, що жодних небезпек у згоді піти з незнайомим дорослим немає.
Я не закликаю нагнітати тривоги дітей, однак такі сюжетні ходи мають обов’язково супроводжуватися вкладками про обережність, безпеку, кордони.
ПРО СТРАХ ЗГАДОК ГЛІНТВЕЙНУ / САМОКРУТОК / ПИЯКІВ У ДИТЯЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Гучний страх і обурення дорослих (і це не лише про книжки) може мати негативні наслідки для дітей. Акцентована реакція фіксуватиме їхню увагу на деталях, фактах, що спричиняють різкі емоції батьків. А це потягне за собою два типи реагування. Сміливіші діти прагнутимуть поглибити, перевірити, що ж воно таке. Менш сміливі успадкують батьківську реакцію й ховатимуться від подразника замість розібратися в причинах реакції.
Змоделюємо ситуацію: дорослий читач дитячої книжки обурюється і свариться, що в тексті персонажі щось обговорюють і вживають емоційно акцентовану лексику (не обсценну). Дитина, яка спостерігає засудження, може зробити висновок, що сильні емоції треба притлумлювати чи не можна обстоювати власну думку, як це робить персонаж книжки. А якщо дитина чула яскраві слова від батьків, то тут намішається ще більше протиріч.
Варто взяти до уваги глибинні причини тривоги й обурення батьків. Бажання заплющити очі на незручне й малозрозуміле (особливо, якщо інформація взята не з першоджерела) – це поширена реакція. За нею іде бажання врятувати й захистити дітей.
ЩО МОЖЕ ДОПОМОГТИ ВПОРАТИСЯ З РОЗДРАТУВАННЯМ ВІД ПРОЧИТАНОГО
Батькам потрібно взяти хвилинку внутрішнього зосередження й запитати себе: “Що саме в цьому факті мене дратує? Що я відчуваю, крім роздратування? Які ще в мене виникають спогади?”.
Ці кілька хвилин роздумів дадуть можливість зменшити тривожність чи роздратування, вдихнути-видихнути, уявити себе в гармонійному стані: згадати хорошу ситуацію, коли людина відчувала спокій і задоволення. І вже з позиції спокою й задоволення проаналізувати, що саме роздратувало.
Надія Швадчак, “Нова українська школа”