Про алгоритми роботи вчителів із “бешкетниками” ви дізнаєтеся у Романа Бондаренка, юриста ГО “БАТЬКИ SOS”, та Інни Князєвої, психологині БФ “Голоси дітей”.
Дитина зриває уроки, не реагує на зауваження, не виконує завдання і часто конфліктує з іншими дітьми – певно, свідками таких випадків неодноразово ставали вчителі.
Як правильно реагувати на таку поведінку учня чи учениці? Якими словами заспокоїти, а які використовувати не варто? Як відрізнити, чи дитина просто не слухається через поганий настрій, а чи має особливі освітні потреби й потребує допомоги фахівців?
У будь-якому випадку важливо не нашкодити дитині, а вчасно виявити проблему та знайти правильний підхід до її розв’язання. Таку допомогу варто надавати, обов’язково залучаючи батьків. Хто, як не вони, краще знають своїх дітей.
Алгоритми роботи вчителів із “бешкетниками” “Нова українська школа” дізнавалася в Романа Бондаренка, юриста ГО “БАТЬКИ SOS”, та Інни Князєвої, психологині БФ “Голоси дітей”.
У новому матеріалі читайте:
- чому діти бешкетують на уроці;
- які методи допоможуть врегулювати ситуацію;
- яка “перша медична допомога” для бунтівників;
- навіщо учням ранкове коло та “банка вдячності”;
- як говорити з батьками про “погану” поведінку учнів.
ДИТИНА ПРОСТО БЕШКЕТУЄ ЧИ ПОТРЕБУЄ ДОПОМОГИ ФАХІВЦІВ?
Погані учні, бешкетники, учні, які зривають уроки – як би ми не називали дітей, що порушують якісь правила в школі, та в законодавстві ніде не знайдемо, якого учня чи ученицю вважати нормальними, чи навпаки. Тому, перш ніж іти зі скаргами на дитину до батьків, вчителю чи директору варто зрозуміти, що вони не мають “ставити діагноз чи виносити вирок”, наголошує Роман Бондаренко.
Щоб визначити причини тієї чи іншої поведінки й без заподіяння шкоди вплинути на неї чи допомогти дитині в навчанні, юрист радить застосовувати комплексний підхід за обов’язкової участі батьків, адміністрації та шкільного психолога.
“Можливо, у дитини є особливі освітні потреби й батькам варто звернутися для комплексної оцінки до інклюзивно-ресурсного центру. Або ж поведінка дитини є протестом на булінг із боку інших дітей чи вчителя. Причиною може бути також складна ситуація в родині, – пояснює Роман. – У будь-якому випадку до кожної дитини потрібно застосовувати індивідуальний підхід із врахуванням особливостей розвитку, здібностей, поведінки та залучати всіх учасників освітнього процесу для врегулювання конфліктних ситуацій”.
Навіть якщо дитина має особливі освітні потреби, вона однаково має право на освіту та відвідування школи. Якщо офіційно дитина не має такого діагнозу, але вчитель помічає певну тривожну симптоматику, наприклад, дитина:
- довго не висиджує на уроці,
- не може сконцентрувати увагу,
- активно порушує дисципліну – тоді варто звернутися по допомогу до шкільного психолога.
Він має визначити, симптоми якої хвороби може мати дитина, а за потреби скерує до інклюзивно-ресурсного центру. За словами Інни Князєвої, деякі діти справді не можуть сидіти довго на уроці, і це нормально. А за деякими потрібно спостерігати певний час психологу, щоб зафіксувати, чи дійсно дитина не відгукується на звернення вчителя, не контактує з ним та однокласниками. І чи справді це тривожний дзвіночок, на який мають відреагувати освітяни та передусім батьки.
“На початку навчального року можна поговорити з батьками й запитати, чи вони помічали якісь зміни в поведінці дитини, чи мають певні діагнози (зазвичай гіперактивність чи аутизм визначають із трьох років), – зазначає психологиня.
Вчителям важливо тримати зв’язок із батьками – це допоможе їм зрозуміти причини, чому дитина поводиться зараз саме так.
Можливо, учень чи учениця бешкетує тому, що переживає труднощі війни, втрату когось із рідних, хвилюється через сирени. А війна справді впливає на дітей – вони стають більш тривожними, збудливими, мають знижену активність, можуть складно звикати до очного навчання після тривалої дистанційки”.
Також дитяча поведінка може змінюватися через вікові кризи, наприклад, кризу семи років чи підліткову. Будь-яка вікова криза характеризується встановленням кордонів і формуванням більшої самостійності. Через це діти можуть стати емоційнішими та імпульсивними.
Інна Князєва радить вчителям поспілкуватися наодинці з дітьми, які мають певну тривожність чи емоційні реакції.
Що не варто робити:
- осуджувати дитину за її поведінку;
- присоромлювати в присутності інших учнів (казати, “ти знову починаєш” тощо).
Натомість вчитель може використовувати в класі різні техніки для вирішення конфліктних ситуацій:
- звернути увагу на те, хто з ким хоче сидіти за партою;
- якщо в класі є лідери, варто підключати їх до певних активностей (нехай поспілкуються із сором’язливими учнями, візьмуть разом участь у якомусь проєкті класу);
- варто обговорити з дітьми правила, що можна робити, а що ні, чому важливо не порушувати їх та домовлятися.
“Такі правила чи інструкції потім допоможуть подолати труднощі. Якщо дитина порушила певне правило, то варто це обговорити з нею – чому так сталося і які наслідки це матиме. А якщо перед цим не було інструкцій, то дитині немає на що опертися і дати оцінку ситуації”, – додає Інна Князєва.
ЯК ДІЯТИ ВЧИТЕЛЮ, ЯКЩО СТАЄТЬСЯ ЕКСТРЕНА СИТУАЦІЯ НА УРОЦІ
Буває, що неординарна ситуація стається на уроці: дитина тривалий час сидить у телефоні й не відгукується на зауваження вчителя або ж зненацька штурхає чи б’є однокласників.
- Передусім треба ізолювати конфлікт та зняти гостру реакцію, радить Інна Князева.
- Якщо дитина, яка завдає шкоди іншим, починає плакати, не варто це ігнорувати, натомість треба намагатися не дати цьому розгорнутися далі.
- Можна розсадити дітей, між якими виникло непорозуміння, нагадати їм про правила, що фізично ніхто нікого не чіпає.
- Попросити дитину, яка кривдила інших, заспокоїтися, подихати ротом. Говорити про це треба тоном, який стабілізує дитину. Якщо буде крик чи осуд із боку вчителя, це не врегулює ситуацію позитивно.
- Після уроку можна обговорити ситуацію індивідуально з дитиною чи дітьми, вислухати їх по черзі, що ж відбулося і чому. Тобто вчитель має стати медіатором.
- Обговорити ситуацію можна також зі шкільним психологом (без згадування дитячих імен). Може, у школі траплялися подібні випадки, які вирішилися позитивно для всіх учасників конфлікту.
“Треба вирішувати це конструктивно й розбиратися, що ховається за конфліктом, чому діти посварилися. Можливо, дитина переживає щось і їй важливо виплеснути свою емоцію, – зауважує психологиня “Голосів дітей”.
Останнім часом діти дійсно агресивні, можуть зриватися одне на одному. Думаю, що вчитель може час від часу проводити психоедукаційні уроки, якщо бачить, що такі конфлікти трапляються. Можна залучати до цього психолога, який розкаже дітям, що вони дійсно можуть бути зараз схвильовані та мати різні емоції, але важливо просити вибачення, не чіпати одне одного тощо. Не варто залишати ситуацію невирішеною, краще довести її до кінця“.
ЩО ДОПОМОЖЕ СТВОРИТИ ХОРОШУ АТМОСФЕРУ В КЛАСІ
Крім правил, важливо створити в класі комфортну атмосферу. Для цього Інна Князєва радить класним керівникам та класоводам прислухатися до дітей і час від часу проводити соціометрію (досліджувати взаємостосунки).
“Можна розсаджувати дітей відповідно до їхніх симпатій, а “дітей-аутсайдерів” садити з лідерами, щоб вони могли повзаємодіяти. Тобто створити атмосферу, де діти в початковій школі можуть вільно гратися, а старші – спілкуватися”, – каже Інна.
- Для цього можна починати день із ранкового кола та розпитувати учнів про їхній настрій (якщо це старша школа).
- Або проводити ритуали, які будуть згуртовувати колектив. Як варіант, створити в класі “банку вдячності” (можна замінити на якусь коробку). Учні можуть писати слова вдячності та класти ці записки в “банку”, а наприкінці тижня дивитися, хто які компліменти отримав. Так, діти отримають позитивні емоції та відчуття одне до одного.
За словами Інни Князєвої, вчителі мають зважати на те, що через війну та тривожність у дітей може знизитися працездатність, а це негативно впливає на діяльність мозку. Діти можуть погано запам’ятовувати та бути неуважними. Тому спочатку учень чи учениця має вийти зі стресу, а тоді вже покращувати навчальні досягнення.
ЯК ВЧИТЕЛЮ НАЛАГОДИТИ КОМУНІКАЦІЮ З БАТЬКАМИ
Яка б ситуація не виникла в класі між учнями аби учнями й вчителем, вирішувати її треба спільно з батьками. Роман Бондаренко зауважує, що маму, тата чи опікуна можна запросити на урок, а також вони можуть розпитати дитину вдома, чому вона так поводиться. Водночас варто пам’ятати, що батьки не перебувають із дитиною під час уроку й не контролюють її поведінку в школі, тобто не можуть знати, як насправді поводить себе дитина без нагляду батьків.
Часом вчителі кажуть, що їм не вистачає співпраці з батьками для вирішення певного конфлікту. Щоб заручитися підтримкою батьків і зробити їх союзниками, налагодити робочу та результативну комунікацію, Інна Князєва радить вчителям почати з обговорення правил спілкування впродовж навчального року.
- Можна зібрати батьків та розповісти їм про особливості навчання в умовах повномасштабної війни, про завдання та плани на навчальний рік;
- повідомити їм, що вчителі готові до діалогу, але є певні межі, за які не варто заходити (наприклад, після 18:00 не телефонувати вчителю);
- зазначати, що коли батькам телефонує вчитель, не треба хвилюватися, адже це означає, що він розраховує на співпрацю в певних ситуаціях, що стосуються дітей;
- розповісти, що в школі є психолог, який зможе допомогти в разі чого.
“Коли батьки розуміють, що вчитель може їм дзвонити, вони будуть менше тривожитися, – пояснює психологиня. – А вчителям важливо розуміти, яку форму спілкування чи повідомлення краще обрати. Бо обвинувачення чи присоромлення (приміром, ваш Петрик чи Оленка знову щось порушили) матиме негативний контекст. Краще говорити про те, що це виховний процес, і спробувати об’єднатися з батьками в одну команду”.
На думку Романа Бондаренка, вчителі мають розуміти, яка мета спілкування з батьками. Якщо це робиться для того, аби батьки “повпливали” на дитину, щоб вона “не заважала”, то це навряд чи спрацює. Зовсім іншим буде результат, якщо вчитель попросить батьків допомогти зрозуміти причини, які спричинили зміни в дитячій поведінці.
Не завжди така комунікація відбувається легко, адже не всі батьки відразу йдуть на контакт, погоджуються на співпрацю, вважаючи, що їхня дитина ні в чому не винна й нічого змінювати не варто. Тож вчителям варто налаштуватися на тривалу й непросту роботу.
Аби мати для цього сили та ресурси, Інна Князєва радить освітянам не забувати про себе, відпочивати та відновлюватися. Також варто залучати до вирішення конфліктів колег (психолога, директора), адже командою легше впоратися з будь-якими викликами.
Роман Бондаренко, юрист ГО “БАТЬКИ SOS”, спеціально для “Нової української школи”
Інна Лиховид, “Нова українська школа”