Автор статті Антон Сененко, старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України (нині – у лавах ЗСУ) обґрунтовує думки про те, що в Силах оборони у повній мірі стає зрозумілою цінність і вартість звичайних фундаментальних фізико-математичних і природничих знань, що їх має забезпечувати школа.
Почув я оце, що у депутатів виникла ідея скасувати обов’язковість НМТ з математики
Мені важко зрозуміти, якою логікою вони керуються: короткочасною, щоб діти не їхали за кордон, а лишались тут у прорві університетів-імітаторів, чи, насправді, це дійсно план лагідного роззброєння країни. Типу під дурачків косять з виразом обличчя «а шо такоє?».
Оленю вже стало ясно, що сучасні війни — високотехнологічні, де саме ці технології мусять спиратися на власний інтелектуальний потенціал і власну виробничу базу.
Всі ці казки для недоуків про «сферу послуг», «все можна купити» та «нащо ті логарифми» жорстоко розбиваються реальністю, де країни знову воюють за місце під сонцем і колишні регулюючі міжнародні документи стають просто попелом на згарищі прав і свобод слабких націй.
Тут, в Силах оборони стає зрозумілою цінність і вартість знань
Мій побратим, фізик Вадим Зінчук нещодавно дав інтерв’ю, яке точно заслуговує на увагу і чітко описує дух часу, куди нас весь цей кабздець заводить. Інтерв’ю цілковито стосується рівня освіти в країні.
Тут, в Силах оборони, як, мабуть, більше ніде, стає зрозумілою цінність і вартість знань.
Війна дуже сильно змінилася. Суспільству важко усвідомити, що нинішні битви потребують не стільки вже копання окопу для стрільби з коня стоячи, скільки наявності, взаємодії та умілого застосування надзвичайно складних засобів. І воно ж стосується не просто того, що мобілізований боєць мусить розуміти, які клавіші натискати на радарі за 700 тисяч доларів, аби не тільки його не зламати і дати цілевказання розрахункам, а й більш простих речей, що стосуються сумісності частот, гармонік та елементарних понять про розповсюдження електромагнітних хвиль у просторі.
Це — шкільна фізика. Так от цінність звичайних фундаментальних природничих знань — це виконання невеличких, але актуальних технологізованих задач, без яких не минає нині жодна сутичка з ворогом. Від морської поверхні і доставки припасів на позиції — до ураження ворожих дронів і балістичних ракет.
Вартість же цих знань вимірюється у наявності/відсутності втрат у ворога. І серед своїх людей. Технології захищають. Але їх треба розуміти і вміти ними користуватися. Темп війни просто не дає часу заповнювати прогалини в освіті (хоч в навчальних центрах, хоч на позиціях), бо комусь колись здалося, що косинуси ніде не знадобляться.
Що математика на НМТ емоційно пригнічує пєстіков-тичінок, які вирішили «жить жізнь в статусє Людини». Це закінчується братськими могилами. І все.
Як правильно зазначив Вадим в інтерв’ю, освіта зараз — це не послуга. І навіть не суспільне благо. Освіта — це суспільна вимога. Діти мають вчитися і бути навченими. Знання мусять вкладатися в їхні голови попри їхній спротив (і спротив їхніх інфантильних батьків), бо противнику по той бік кордону глибоко байдуже на рожевих поні, які вірили, що війн на планеті більше не буде і можна писати тільки картини і вірші (не маю нічого проти ані першого, ані другого).
Ворожому РЕБу чи РЕРу, дрону, головці самонаведення глибоко байдуже на математичний чи нематематичний (цей поділ — маячня для лінивих і бездарних вчителів та їхніх батьків) склад розуму дитини, яка завтра змушена буде взяти до рук озброєння та військову техніку і, на жаль, буде безсилою її застосувати, бо свого часу за неї вирішили, що умовна математика не на часі.
Розуміння елементарних речей з електроніки чи термодинаміки, вміння рахувати, аналізувати та абстрактно мислити — воно візьметься тільки завдяки звичайній механічній муштрі «і дорівнює у поділити на ер, а лямбда рівна ве поділити на еф».
Окремий аспект — оборонна промисловість. Вона задихається без кваліфікованих кадрів. Тупих кадрів, які вміють в ріллси і сторізи, ретрит і «почути себе» — повно. А от черга на нормальні радари — роки. Запит на працюючі розробки від військ — не задоволений, бо бракне інженерів. Хімічна технологія власних українських вибухових речовин — це просто мрія.
Загалом, у мене теж наболіло трохи. Раджу читати Вадима.
Сподіваюсь, настануть часи, коли батьки стануть дорослими і знайдуть у собі сміливість подивитися на реальність світу, який вже по факту сформувався зараз.
Ще раз — світу глибоко байдуже. Почалася битва математик, фізик, хімій та економік (яка теж вся на математиці, а не оце наше уявлення про невідомо що). І як я люблю останнім часом казати — в нашій країні батьки дитині ґрунтовно можуть забезпечити дві речі: вакцинацію і освіту. Усе решта діти візьмуть самі.
P. S. Єдине, що мені муляє у Вадима — це вішання всіх «собак» на НУШ. Мені здається, що даних для виведення такої прямої кореляції ще мало, але я можу помилятись.
При тому НУШ мені здається відверто слабким підходом в підготовці майбутніх господарів країни.
Все решта — по ділу.
Мій Марк вирішував приклади, які я йому з голови понаписував. Допомагав лише в тих місцях, де закреслено. Не підказував, а просто просив подумати ще раз. Дитині 5 років і 10 місяців. Так, я, трясця, пишаюсь. Бо мене немає вдома, я з ним не займаюсь і як дружина ще й встигає це вивозити — уявлення не маю.
І от що у цих дорослих депутатів в житті не складається — я не можу зрозуміти. Нащо вони тягнуть вперто країну в прірву — питання риторичне.