Відвідувачам сайту пропонується стаття для продовження циклу «Нова система оцінювання в НУШ: що потрібно знати педагогу?». Матеріал підготовлено за чинною редакцією наказу МОН України від 04.05.2026 № 722, зі змінами, внесеними наказом МОН від 29.06.2026 № 1001. Актуальна редакція документа зазначає, що наказ № 722 зареєстрований у Мін’юсті 24.06.2026 за № 922/46316 і діє зі змінами від 17.07.2026.
У першому матеріалі ми розглянули, що саме встановлює наказ МОН України від 04.05.2026 № 722, де проходять межі обов’язкових вимог, академічної свободи педагога та компетенції закладу освіти.
Тепер подивімося на нову систему очима вчителя. Не будемо вдруге переказувати наказ, а натомість спробуємо разом пройти типовий шлях педагога: підготовка уроку → навчальне завдання → оцінювання → зворотний зв’язок → поточний результат → підсумкове оцінювання.
І щоразу поставимо чотири запитання:
– Що змінюється?
– Що робить учитель?
– Що він може обрати самостійно?
– Чого він НЕ зобов’язаний робити?
- Починаємо НЕ з оцінки, а з результату навчання
Ситуація
Учитель готує урок і думає: «Що сьогодні будемо оцінювати?»
У новій логіці оцінювання корисніше поставити інше запитання:
«Який результат навчання учень має продемонструвати наприкінці роботи?» Не просто: «вивчити тему», а, наприклад:
- пояснити явище;
- застосувати правило;
- проаналізувати інформацію;
- розв’язати практичну проблему;
- аргументувати власну позицію;
- створити певний продукт тощо.
Саме від очікуваного результату варто рухатися до способу його виявлення.
Було звично: «Сьогодні контрольна. Які оцінки поставити?»
Тепер варто запитати: «Який результат навчання я перевіряю і якими доказами його досягнення?»
Що робить учитель? Визначає результат → добирає критерії → обирає адекватний інструмент оцінювання.
Чого НЕ потрібно робити? НЕ потрібно перетворювати кожен урок на окрему «оцінювальну кампанію».
Сам факт виконання учнем навчального завдання ще не означає автоматичної необхідності виставлення бала.
- Однакові критерії — не обов’язково однакове завдання
Ситуація
Учитель оцінює один і той самий результат навчання в класі, де учні мають різний рівень підготовки та різні освітні потреби. Чи означає це, що всі повинні отримати абсолютно однакове завдання? – НЕ обов’язково.
Важливо розрізняти: єдність вимог до результату і критеріїв та ідентичність усіх способів його досягнення й демонстрації.
Особливо важливо це під час адаптації освітнього процесу для учнів з особливими освітніми потребами.
Практична формула: Єдині правила оцінювання ≠ однакові освітні умови для кожної дитини.
Якщо адаптація передбачена освітніми потребами учня, вона НЕ є «поблажкою», а один зі способів забезпечити справедливість і доступність оцінювання.
- Учитель обирає метод та інструмент оцінювання
Наказ № 722 залишає педагогові простір для професійного вибору.
Залежно від мети та результату навчання можуть використовуватися різні способи отримання доказів навчання:
- усна відповідь;
- письмове завдання;
- тест;
- практична робота;
- дослідження;
- проєкт;
- спостереження;
- аналіз продукту діяльності;
- портфоліо;
- самооцінювання;
- взаємооцінювання тощо.
Отже, учитель не повинен шукати в наказі № 722 «єдино правильний метод» для кожного результату. Його професійне завдання — обрати інструмент, який найкраще дозволяє побачити конкретний результат навчання.
Наприклад:
| Потрібно оцінити… | Можливий інструмент |
| розуміння | усна відповідь, тест, пояснення |
| застосування знань | практичне завдання |
| дослідницькі вміння | дослідження |
| комплексний результат | проєкт |
| діяльність у процесі | спостереження |
| створений продукт | аналіз продукту діяльності |
| уміння аргументувати | усна або письмова відповідь |
(Це приклади, а не обов’язковий перелік для кожного предмета).
- Учень має розуміти, що саме оцінюється
Учневі недостатньо повідомити: «Сьогодні пишемо роботу». Набагато продуктивніше: «Сьогодні ви продемонструєте вміння…» і: «Під час оцінювання звертаємо увагу на такі ознаки результату…»
Тобто критерії НЕ повинні залишатися «секретом учителя» до моменту виставлення оцінки.
Практична формула уроку: Що демонструємо? → За якими ознаками? → Який результат очікуємо?
Це робить оцінювання зрозумілішим для учня та допомагає йому усвідомлювати власний поступ.
- Формувальне оцінювання: тут є важлива новація
Саме тут варто зробити особливу паузу.
Формувальне оцінювання НЕ слід ототожнювати з поняттям «оцінювання без бала».
Чинний наказ № 722 прямо встановлює для учнів 5–12 року навчання, що формувальне оцінювання може здійснюватися за вербальною, рівневою або бальною шкалами.
Водночас поточне та підсумкове оцінювання для цієї категорії учнів здійснюються за бальною шкалою.
Але є принципово важливе застереження: результати формувального оцінювання не враховуються під час підсумкового оцінювання. Саме тому НЕ можна механічно прирівнювати: бал за формувальне оцінювання до поточної оцінки або автоматично включати його до підсумкового результату.
Тож правильніше запам’ятати так:
Формувальне — про навчальний поступ і потреби учня.
Поточне — про результати навчання на відповідному етапі.
Підсумкове — про узагальнення досягнутих результатів.
І ще одна важлива деталь: шкала залежить від року навчання, тому не можна переносити правила для 5–12 років на початкову школу.
- Чи потрібно оцінювати кожну роботу?
Ситуація
Учні виконали навчальну вправу. Чи потрібно кожному обов’язково поставити бал? – Ні.
Навчальне завдання може бути призначене для:
- тренування;
- перевірки розуміння;
- отримання інформації про поступ;
- формувального зворотного зв’язку;
- самооцінювання;
- взаємооцінювання;
- підготовки до подальшого оцінювання.
Тому важливо НЕ ототожнювати: «учень щось виконав» і «результат обов’язково має бути переведений у бал».
Саме тут учителеві важливо НЕ створювати для себе зайвої оцінювальної бюрократії.
- Самооцінювання та взаємооцінювання — НЕ «передача оцінки учневі»
Після виконання роботи учитель може запропонувати:
- «Що у вас вийшло?»
- «Що було складним?»
- «Що ви хотіли б удосконалити?»
- «Який наступний крок?»
Це формує в учня здатність аналізувати власне навчання. Але: самооцінювання ≠ передача учневі повноважень учителя щодо виставлення офіційної підсумкової оцінки.
Так само взаємооцінювання є інструментом навчання і зворотного зв’язку, а НЕ заміною професійного рішення педагога.
- Якщо результат поки що недостатній?
Саме тут особливо добре видно сенс формувального підходу.
Низький результат — це НЕ лише цифра, яку треба зафіксувати.
Учитель має отримати відповідь на запитання:
- що учень уже вміє;
- де саме виникла проблема;
- чого він ще не розуміє або не вміє;
- якої підтримки потребує;
- яким має бути наступний крок.
Тому педагогічно продуктивна послідовність:
виявити → пояснити → підтримати → дати можливість удосконалити результат.
- Формувальне і поточне оцінювання: НЕ змішуємо
Це, мабуть, один із найважливіших практичних моментів для щоденної роботи.
| Формувальне оцінювання | Поточне оцінювання |
| Відстежує навчальний поступ | Встановлює результат на відповідному етапі навчання |
| Допомагає визначити навчальні потреби | Дає змогу визначити відповідність досягнутого результату очікуваному |
| Спрямовує подальше навчання | Є складовою системи оцінювання результатів навчання |
| Для 5–12 року навчання може здійснюватися за вербальною, рівневою або бальною шкалами | Для 5–12 року навчання — за бальною шкалою |
| Його результати не враховуються під час підсумкового оцінювання | Результати використовуються відповідно до встановлених правил і процедур |
Саме останній рядок принципово важливий.
Отже, для 5–12 року навчання: бальний результат формувального оцінювання ≠ автоматично поточна оцінка.
І тим більше: бальний результат формувального оцінювання ≠ автоматично складова підсумкової оцінки.
Саме це потрібно пояснювати педагогам, щоб нова система не породила чергового міфу: «тепер треба виставляти бали за все формувальне оцінювання».
- Семестрова оцінка — НЕ просто «середнє арифметичне»
Ще одна типова практична ситуація.
У вчителя накопичилася певна кількість оцінок. Чи означає це, що семестрову оцінку треба просто: додати всі бали → поділити на їх кількість?
Такий механічний підхід НЕ повинен підміняти оцінювання результатів навчання.
Під час підсумкового оцінювання важливими є:
- очікувані результати;
- відповідні критерії;
- результати навчання за період;
- дані, отримані в процесі оцінювання;
- професійне оцінювальне судження педагога.
Тому формула «середнє арифметичне всіх оцінок = семестрова оцінка» НЕ повинна сприйматися як універсальна нормативна вимога.
- «Поставити 12» — не означає просто сказати «дуже добре»
Бальна оцінка має бути пов’язана з визначеним рівнем досягнення результату.
Тому корисна професійна послідовність: результат → критерії → докази досягнення → рівень → бал, а НЕ: враження від роботи → бал.
Це одна з найважливіших гарантій об’єктивності.
- А якщо адміністрація говорить: «Тепер МОН вимагає…»?
Це може бути дуже практична ситуація.
Наприклад:
«Тепер кожну роботу потрібно оцінювати» або: «Тепер усі вчителі повинні використовувати однакові завдання» або: «На кожному уроці має бути оцінка».
У такій ситуації корисно спокійно поставити запитання:
«Яка нормативна підстава цієї вимоги?»
Далі потрібно розрізнити ТРИ можливі ситуації:
- Це прямо передбачено нормативним актом. Тоді вимогу потрібно виконувати.
- Це локальне рішення закладу освіти. Тоді воно має бути прийняте у межах компетенції закладу та належним чином оформлене.
- Це просто усталена практика або рекомендація. Тоді її НЕ слід автоматично називати «вимогою МОН».
Ця проста звичка дуже допомагає відокремити нормативну вимогу від локальної організації роботи.
- Міні-алгоритм учителя на кожен оцінювальний випадок
Перед оцінюванням поставте собі ШІСТЬ запитань.
- Що саме я оцінюю?
Конкретний результат навчання.
- За якими критеріями?
Зрозумілими та визначеними критеріями.
- Який інструмент найкраще покаже результат?
Його добирає педагог з урахуванням мети, предмета / курсу та особливостей учнів.
- Чи потрібна зараз саме бальна оцінка?
Не кожна навчальна дія є процедурою бального оцінювання.
- Який зворотний зв’язок отримає учень?
Що вдалося → що потребує вдосконалення → що робити далі.
- Чи можу я обґрунтувати своє оцінювальне рішення?
Якщо так — Ви працюєте НЕ за принципом: «так прийнято», а на основі професійно обґрунтованого оцінювання.
- Один звичайний робочий день учителя
Уявімо звичайний навчальний день.
Перед уроком – Учитель визначає результат → критерії → інструмент.
Під час уроку – Учитель: спостерігає → ставить запитання → отримує докази навчання → надає зворотний зв’язок.
Після виконання завдання – Учень: аналізує власний результат → отримує підтримку → розуміє наступний крок.
Під час поточного оцінювання – Учитель: визначає результат відповідно до критеріїв → здійснює відповідну оцінювальну процедуру → фіксує результат за встановленою шкалою.
Наприкінці семестру – Учитель: узагальнює результати навчання → визначає підсумковий результат відповідно до встановлених критеріїв і процедур.
- Чотири ситуації — чотири рішення
| Ситуація | Що робить учитель? | Чого НЕ потрібно робити |
| Учні виконують тренувальну вправу | Спостерігає, аналізує, надає зворотний зв’язок | Не ставити бал автоматично кожному |
| Потрібно перевірити конкретний результат | Обирає адекватний інструмент | Не використовувати тест лише тому, що «так прийнято» |
| Учень має освітні потреби | Ураховує передбачені адаптації | Не називати адаптацію «зниженням вимог» |
| Учень отримав недостатній результат | Аналізує причину, дає зворотний зв’язок, визначає наступний крок | Не зводити оцінювання лише до фіксації невдачі |
- Що змінюється насправді?
Якщо відкласти всі нормативні формулювання, головну зміну можна сформулювати дуже просто: У центрі має бути НЕ оцінка, а результат навчання.
Тому професійне запитання вчителя ❌ «Яку оцінку поставити?» змінюється на: ✅ «Який результат продемонстрував учень і якими доказами це підтверджується, а оцінка стає способом засвідчити рівень досягнення результату.
- Чекліст учителя перед 1 вересня
Перевірте себе:
- ☐ Я знаю критерії оцінювання, чинні в моєму закладі освіти.
- ☐ Я розумію, які результати навчання оцінюватиму.
- ☐ Я розрізняю формувальне, поточне та підсумкове оцінювання.
- ☐ Я знаю, яка шкала застосовується на моєму рівні навчання.
- ☐ Я можу самостійно обрати адекватний метод та інструмент.
- ☐ Я можу пояснити учневі, за що він отримав оцінку.
- ☐ Я передбачаю змістовний зворотний зв’язок.
- ☐ Я знаю, які адаптації потрібні конкретним учням.
- ☐ Я не перетворюю кожну навчальну дію на обов’язкове бальне оцінювання.
- ☐ Я відрізняю вимогу МОН від локального рішення закладу.
- ☐ Я можу обґрунтувати своє оцінювальне рішення.
І головне: Наказ № 722 НЕ повинен перетворити вчителя на оператора оцінювальної процедури. Його професійна роль значно ширша.
Учитель має:
- бачити результат навчання;
- розуміти критерії;
- обирати адекватний інструмент;
- помічати поступ учня;
- надавати зворотний зв’язок;
- приймати професійно обґрунтоване оцінювальне рішення.
А нормативна система має забезпечити для цього спільні правила та зрозумілі межі.
Тому найкоротшою формулою нового підходу можна вважати:
Не «як поставити оцінку?», а «як побачити й чесно засвідчити результат навчання?»
Для педагога — в одному блоці:
Знати критерії — обов’язково.
Обрати метод та інструмент — професійна свобода.
Дотримуватися встановленої процедури — обов’язок.
Пояснити учневі результат — необхідність.
Виставляти бал за кожну навчальну дію — НЕ потрібно.
Перетворювати формувальне оцінювання на механічне накопичення балів — неправильно.
Марія БАРНА, доцент кафедри освітньої політики
КЗ ЛОР «Львівський обласний інститут
післядипломної педагогічної освіти»,
кандидатка педагогічних наук, доцентка