Павло Хобзей: «Багато предметів — це основне зло старшої школи, адже не мотивує дітей до навчання»

Інтерв’ю з ексзаступником міністра освіти, директором Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та кандидатом фізико-математичних наук Павлом Хобзеєм.

У 2021 році на підтримку Нової української школи уряд виділив більш ніж 1,4 мільярда гривень. Однак через постійну турбулентність у Кабміні та зміни в керівництві профільного міністерства реформа освіти поступово почала розчинятися і щезати з горизонту пріоритетів МОН. Відтак навчальні заклади, батьки, учні та вчителі, поглинуті викликами дистанційної освіти та наслідками пандемії, опинилися без системної підтримки на середині шляху до змін.

Саме тому ми вирішили поговорити з одним із співавторів реформи освіти Павлом Хобзеєм. Адже якісні зміни потребують підтримки в тому числі тих людей, які були долучені до їхнього старту.

Чи зможуть учні надолужити втрачене за карантин, чому потрібно відокремити старшу школу від середньої та початкової та як Офіс Президента впливає на реформу Нової української школи — в інтерв’ю з ексзаступником міністра освіти, директором Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та кандидатом фізико-математичних наук Павлом Хобзеєм.

Майже рік тому в МОН прийшов новий очільник, який має дещо відмінні цінності та бачення розвитку галузі. Зміна міністра позначилася на сфері освіти?

Люди, які зараз працюють у міністерстві, не проти реформ. Але для того, щоб реформа відбулася, замало бути не проти. Її потрібно постійно підтримувати, бути проактивними. Щоб провести реформу освіти, потрібно 8-10 років. Не один уряд зміниться за цей час. Важливо продовжувати те, що почали попередники.

Проблема МОН, на мою думку, у тому, що міністр освіти буде наполягати на баченні, яке виробилося в команді президента. Тобто в результаті всім керує Офіс Президента, що не зовсім відповідає нашій Конституції.

Є побоювання, що темпи реформ знижуються, а їхній вектор розвертається трохи в інший бік. У першу чергу це стосується профільної старшої школи.

Можете навести приклад зниження темпу реформ? Якщо говорити про Нову українську школу?

Наприклад, коли я працював у міністерстві, то ми щомісячно збирали координаторів, які відповідали за запровадження НУШ в областях, і проводили з ними наради. Давали напрямні, з’ясовували проблемні моменти і разом шукали шляхи їхнього подолання.

Після зміни керівництва був такий період, коли настановчих нарад не було в принципі. Почалися незрозумілі розмови про повернення до десятирічки. Потім через карантин наради теж якийсь час не відбувалися. Зрозуміло, що проблема пандемії наклала свій відбиток.

Я радий, що з кінця квітня міністерство розпочало за допомогою ZOOM підготовку до старту НУШ у базовій середній освіті. Є шанс встигнути підготувати вчителів 5-6 класів до 2022-23 навчального року, коли НУШ зайде в основну школу.

У початковій школі переважно був один учитель у класі, а в базовій є кілька вчителів-предметників. І треба, щоб усе працювало, як гарний оркестр, а не як лебідь, рак і щука.

Зараз є 136 шкіл, які будуть пілотувати новий стандарт у 5 класі з вересня 2021 року. Масово реформа середньої школи стартує з 2022-го. Але для того, щоб зміни відчули і діти, і батьки, і суспільство, і вчителі зрештою, має бути проведена велика робота. Якщо ми з вересня не почнемо готувати вчителів, які візьмуть у п’ятому класі бодай головні предмети: математику, українську мову, суспільні науки, природознавство, — то школи працюватимуть так, як працювали.

Чи можна говорити, що в початковій школі реформа НУШ повністю відбулася?

Я не можу сказати, що зараз уся початкова школа перейшла на рейки НУШ. Зміни відчуваються десь у 30% шкіл, ще, може, 40-50% рухаються до змін, а для решти не змінилося нічого. І це не провина вчителя. Проблема в тому, що вчитель не має відповідної підтримки.

Для мене основне в НУШ — це повага до гідності людини: учня, вчителя, батьків. І от із цим дуже складно.

Є багато радянських етичних норм, моральний імператив яких зводиться до того, що має бути добро, а не запобігання злу. Це означає, що заради “добра” дитині вчитель може її принижувати, виховувати, не розуміючи, що робить зле. Авторитарний стиль виховання, який панує в школі, — це, на мою думку, найбільше зло. Тому що гідність людини, відчуття свободи, право вибору — це основа НУШ. А вже потім компетентності, адже ми, звісно, не відмовляємося від знань.

Я розумію, що розбудовувати НУШ у початковій школі складно, адже це робиться в тих самих приміщеннях, із тими самими вчителями, а школа раз — і має бути новою. Важливо, щоб нова культура школи була напрацьована і відповідала цінностям, закладеним у НУШ. Тому я говорив, що набагато важче впровадити НУШ у початковій школі, ніж у старшій профільній школі, якщо будуть створені нові академічні ліцеї, відповідно, з нуля буде творитися культура нового закладу, учні старшої школи перейдуть на профілі, і не буде цієї безглуздої багатопредметності, утвориться нове освітнє середовище. Тоді люди відчують зміни і підтримають реформу.

Старту НУШ у початковій школі передувала дуже тривала та ґрунтовна підготовка вчителів. Були навчальні модулі, зулучили донорські кошти. Аналогічна підготовка вчителів середньої школи також передбачена?

Так. На Інститут модернізації змісту освіти МОН поклало відповідальність за організацію цього навчання. Зараз відбувається навчання команд областей і пілотних шкіл. Заплановано завершити навчання в серпні, і тоді обласні інститути післядипломної педагогічної освіти мають розпочати масове навчання.

Добра новина: в бюджеті на 2021 рік закладена значна субвенція на запровадження НУШ – у розмірі майже півтора мільярда гривень, з них 271,6 млн грн – на підвищення кваліфікації вчителів 5-11 класів. Тобто є необхідні ресурси. Тепер лиш треба вирішити логістику і зрозуміти, що і як будемо вчити за змістом.

У чому затримка? Є Державний стандарт базової освіти, але модульні освітні програми ще не затверджені. Також проблема полягає в тому, що вчителі завжди вчили дітей за підручниками. Їх не цікавили програми. У радянські часи одного дня всі школярі розглядали одну тему. Учителі йшли чітко за підручником, і не дай боже сказати щось не те. За незалежної України це було змінено, тобто підручники були, але вчителі вже могли їх самі обирати і давати ті теми, які вважали за потрібне. Але вчителів раніше не вчили складати індивідуальні освітні траєкторії кожного учня. Зараз ми маємо дати кожному учню розвиток відповідно до його здібностей, при цьому виконуючи Державний стандарт.

Хто буде проводити навчання вчителів?

Є кілька великих проєктів, які були залучені, коли ми стартували з НУШ. Це проєкти Британської ради, Гете Інституту, великий фінський проєкт «Навчаємось разом», проєкт Європейського центру імені Вергеланда, проєкт фонду «The LEGO Foundation». Усі ці партнери і далі підтримують запровадження НУШ. Схема буде така сама, як і в початковій школі — підготовка регіональних тренерів на центральному рівні і вже безпосередньо робота тренерів на місцях через інститути післядипломної педагогічної освіти.

Ви говорили, що частини речей просто не встигають, і от, власне, у 2024 році заплановано запуск пілоту профільної школи. Але наскільки я розумію, він був запланований на 2023 рік, правильно?

Ні. Ми планували запускати реформу в початковій і старшій школі одночасно у 2018 році. Це було зазначено у проєкті Закону «Про освіту», який КМУ подав на розгляд Верховної Ради наприкінці 2015 року. Ще за міністра Сергія Квіта. Але сталося так, що Закон «Про освіту» прийняли не у 2016, як планувалося, а аж у вересні 2018 року вже за міністерки Лілії Гриневич. Встигнути підготувати впровадження НУШ у старшій профільній школі вже не було змоги. Потрібно було створити нову мережу академічних ліцеїв, прийняти Державний стандарт профільної старшої школи, навчити вчителів – усе це було нереально. Але ми прописали в Законі, що старт старшої школи може відбутися раніше, ніж у 2027-му (тобто не аж тоді, коли першокласники НУШ підуть до 10 класу — Ред.). Якщо буде прийнято Державний стандарт старшої профільної школи і буде фінансування, грубо кажучи, якщо зірки правильно складуться на небі, то можна починати відокремлювати старшу школу раніше.. Міністерка Ганна Новосад підтримала ідею старту профільної школи з 2024 року. Однак зараз цей шанс утрачено.

Коли прийшов теперішній міністр, риторика настільки змінилася, що пролунала ідея, що нам 12-річна школа взагалі не потрібна, досить і 10 років. Цю риторику ми чули ще за часів міністра Дмитра Табачника. А 12-річну освіту намагалися впроваджувати ще раніше, за міністра Василя Кременя, але це питання тоді не довели до кінця. Чому? На мою думку, через питання мережі, яке є дуже складним.

Чому я особисто наполягав на якнайшвидшому запуску старшої школи? По-перше, тому що старша школа зараз є досить безглуздою за своєю суттю. Випускники в другому семестрі вже не ходять до школи, бо готуються до ЗНО з репетиторами. По-друге, з такою кількістю предметів — 17 чи 22, кому як поталанило — неможливо знати добре все. Тому учням доводиться якось викручуватися, списувати, плагіатити і так далі. З такими правилами гри ми самі заганяємо учнів в умови, коли практично неможливо бути доброчесними.

Чому так важливо, щоб старша школа була відокремлена від середньої та початкової?

Старшу школу потрібно відокремлювати, адже це вже зовсім інша вікова категорія, ніж базова освіта.

Якщо старшу школу не відокремити, то не можна обрати профільність. Багато предметів — це основне зло старшої школи, адже не мотивує дітей до навчання. Я передбачав, що якщо старша школа буде відокремлена, тобто буде існувати як академічний ліцей, то більше дітей може піти навчатися у професійні ліцеї. У нас є перекіс між випусками дев’ятих класів, де діти йдуть у професійну освіту, і десятих, які планують здобувати у майбутньому вищу освіту. Але професійна освіта — це не глухий кут. Можна після неї вступати в університет. А в нас люди спершу завершують вищу освіту, а потім здобувають професію у професійних ліцеях чи агенціях.

Дуже важливо змінити цінності і ставлення в новій школі. Не переносити совдепію, яка притаманна більшості наших шкіл. Коли твориш нову школу, нову структуру, то вибудовуєш нову культуру школи, відповідно до концепції НУШ. Крім того, критичною є кількість учнів у паралелі. Скажімо, у 10 класах має бути не менше від ста учнів. У Законі ми не писали 100, оскільки це дискретне число. І що робити, коли буде 99 чи 98. Ми вказали в Законі, що має бути не менше від чотирьох класів у паралелі, де і буде не менше ніж сто учнів. Чому? Тому що для такої кількості учнів у паралелі бюджет дозволить учням організувати навчання за обраним ними профілем. Якщо є один чи два класи, як зараз, профільне навчання організувати неможливо. Дуже затратно.

І останнє — таких шкіл не було б так багато. Я розумію, що лишається питання доступності старшої профільної школи, але коли шкіл менше, легше створити відповідне навчальне середовище, матеріально-технічну базу, лабораторії за кошти бюджету.

Закон дозволяє ліцеям мати нижчі класи для так званої спеціалізованої освіти — спортивних шкіл, мистецьких, військових і наукових ліцеїв. На мій погляд, наукові ліцеї – це ті школи, які фактично готують дітей до міжнародних предметних олімпіад. Там трьох років старшої школи може бути замало, щоб здобувати золоті або срібні медалі. Адже це, як великий спорт — потрібно довго і добре готувати, щоб здобути високі результати. А також школи, які вивчають поглиблено іноземні мови, відповідно до міжнародних угод. Передбачається, що базова освіта при цьому не мала б бути профільною.

Я так розумію, що існує спротив і з боку шкіл, і з боку місцевої влади. Крім того, періодично виникають чутки, що в школах закриють 10-11 класи.

Так, тривають зміни і зміни непрості, тому що вони зачіпають багато людей. У нас є приклади міст, які вже почали цю роботу, скажімо, місто Славута у Хмельницькій області, місто Червоноград у Львівській області. Вони це робили еволюційно, тобто припинили набір учнів у перший клас у тих закладах, які в майбутньому мали б стати академічними ліцеями.

Зрозуміло, що перехідний етап складний, адже школа не може стартувати лише з одного десятого класу. Потрібна більша кількість класів, щоб педагогічний колектив мав відповідне тижневе навантаження. Учителі, які будуть працювати в новому академічному ліцеї, не можуть, як правило, отримувати меншу заробітну плату, ніж за попереднім місцем праці.

Естонія пішла таким шляхом — вони, з одного боку, зробили муніципальні школи, які за бажанням відокремлювали або не відокремлювали старшу школу. А за державні, не муніципальні кошти, та за кошти ЄС почали будувати державну мережу нових сучасних академічних ліцеїв. Тоді батьки мали вибір — або йти в державний ліцей, або лишатися у своїй школі. Цей шлях м’якший і не викликає конфліктів. Але в Естонії була підтримка Європи, і це невелика країна, як Волинська область. А якщо ми адміністративно починаємо втручатися, не проводячи нормальної комунікаційної роботи, то завжди треба очікувати спротиву.

МОН не вело роз’яснювальної роботи про старшу школу. А зараз уже з запізненням почало щось пояснювати на місцях, і люди не розуміють — у містечку буде профільна старша школа чи ні? Дітям доведеться їхати вчитися в область? Але питання так не стояло. Ясно, що в сільській місцевості мережа ліцеїв буде не така густа, як зараз мережа шкіл, які дають повну загальну середню освіту. Але ті нові академічні ліцеї будуть надавати значно якіснішу освіту, буде створена належна матеріальна база, там працюватимуть кращі вчителі.

Люди лякаються: мовляв, почекайте, то що, треба дитину бозна-куди відправляти? Діти ж мають жити в родині, ми проти інтернатів, а ви, по суті, їх творите. Але це не зовсім так – і це треба було пояснювати. У містах, з одного боку, простіше зробити нову мережу, оскільки, грубо кажучи, з чотирьох шкіл місто мало б вибрати одну, яка стала б академічним ліцеєм, а інші три — гімназіями, і лиш думати, як це зреалізувати. Цим шляхом уже пішли в місті Славута на Хмельниччині. Ліцей у територіальній громаді буде, єдине – засновником мала б стати область. Верховна Рада прийняла в першому читанні зміни до закону про освіту, де вказала, що засновником академічного ліцею тепер здатна стати кожна спроможна громада.

Скільки може бути ліцеїв у межах області?

Якщо суто математично рахувати, то беремо кількість учнів у 10 класі і ділимо на 100, грубо кажучи. Тобто у Львівській області, наприклад, буде близько 100 академічних ліцеїв. Але моделювати можна по-різному.

За міністерок Ганни Новосад і Лілії Гриневич ми планували у 2021-2022 роках провести інвентаризацію освітянського майна, щоб подивитися, які приміщення можна використати для академічних ліцеїв, як можна організувати доїзд до них тощо. Адже потрібно розуміти контекст, щоб пояснювати громадам, як усе буде організовано і чому від реформи діти лише виграють.

Розумієте, тут дуже цікава річ. З одного боку, ми готуємося до змін, бо бачимо досить плачевні результати міжнародного моніторингового дослідження PISA, а з іншого — ми не хочемо робити певні речі, бо вони є складними для впровадження змін. Звісно, результати PISA — це оцінювання 15-річних дітей, тобто не пов’язаних зі старшою школою, але якщо проблеми закладені від початку, то подумаймо, як їх не ускладнювати.

Ви говорили, що доволі просто прорахувати потрібну кількість ліцеїв. Але як це можна зробити, якщо давно не було перепису населення і ми не знаємо, скільки є дітей?

Перепис населення, звісно, потрібен державі, але прогнозувати можна й без нього.

Ми маємо Єдину державну електронну базу освіти, МОН має Інститут аналітики освіти. У цьому Інституті є дані, скільки дітей навчається і в якому класі, у якій паралелі й у якій школі. Проблема з прогнозом є лише між дев’ятим і десятим класами — ми не знаємо, який відсоток випускників 9 класу продовжить навчання у професійному ліцеї, який – у коледжі, а який залишиться здобувати повну загальну середню освіту в загальноосвітніх школах.

Але ми знаємо загальну кількість учнів у дев’ятому класі по кожній територіальній громаді, який відсоток продовжує навчання в загальноосвітніх школах, і можемо грубо цю кількість поділити на сто і отримати максимальну кількість ліцеїв. Я кажу – максимальну, оскільки думаю, що насправді їх буде менше, адже вважаю, що кількість учнів, які підуть у професійні ліцеї, збільшиться. Але при цьому, думаю, що школи матимуть в одному ліцеї більше, ніж чотири класи в паралелі. У міських ліцеях буде по п’ять-вісім класів у паралелі. Тому що школа на 600-800 учнів є найбільш ефективною.

Наскільки зараз громади готові до профільної школи?

Ясно, що вони не готові. Чому? Тому що не змінено законодавства. Коли спроможна громада зможе стати засновниками академічного ліцею, тоді треба, щоб міністерство чи департаменти освіти і науки ОДА спитали в громади, чи хоче вона створити старшу школу. Нагадаю, що, відповідно до концепції децентралізації, старша школа має бути підпорядкована області.

Щоб область відкрила нові заклади, тобто академічні ліцеї, потрібен фінансовий ресурс, а він може бути лише тоді, коли будуть змінені правила відрахування ПДФО в обласний бюджет. Зараз територіальна громада не хоче віддавати області школи під академічні ліцеї, бо це їхні мешканці, а область не хоче створювати ці ліцеї, бо для їхнього функціонування потрібен додатковий значний ресурс. Але якщо існує державна політика, очевидно, потрібно збільшити дохідну базу області, щоб можна було покрити видатки на ліцеї. Інакше не буде.

Як на етапі реформування старшої школи планувалося вирішити питання інтернатів (які тепер називаються пансіонами)?

По-перше, я розділяв би заклади, де засновниками є міські територіальні громади, і заклади, де засновником є область. Для академічних ліцеїв, де засновником є тергромада, необов’язково мати пансіон, адже можна організувати довіз, є громадський транспорт тощо.

Зовсім інше, якщо робити академічний ліцей у сільській місцевості, де має бути засновником область. У цьому випадку цей обласний академічний ліцей повинен мати пансіон. Це, по суті, той самий гуртожиток, який є в закладах вищої освіти. Там навчатимуться вже старші діти, і в суботу-неділю вони зможуть їздити до батьків. Ясно, що ми частину з них забираємо з сім’ї, що не є добре, але вони за рахунок цього отримують якіснішу освіту і кращий старт у майбутній кар’єрі. Це саме так зараз відбувається в коледжах і професійних ліцеях. Крім того, область має забезпечити і проживання, і харчування, і транспортування, якщо це необхідно. На це і потрібні додаткові кошти обласних бюджетів.

Хіба це не суперечить реформі деінституалізації? 

Ні. Ви ж не кажете, що існування коледжів суперечить реформі деінституалізації. Якщо ми говоримо про професійний ліцей, де діти живуть у гуртожитках, ми це сприймаємо нормально. Чому ми не сприймаємо нормально те, що є академічний ліцей, де лише чверть або навіть одна восьма частина дітей проживатиме в пансіонаті?

Україна — урбанізована країна, більшість населення живе в містах. Ті діти, які йтимуть до ліцеїв, заснованих ТГ, будуть жити вдома, а частина, яка йтиме до обласних ліцеїв, проживатимуть у пансіоні, як студенти коледжу. Я закінчив Київську фізико-математичну школу-інтернат при Київському національному університеті імені Т.Шевченка, а мешкав я тоді в Івано-Франківській області. Тоді не було ні телефонів, ні мобільних, ні інтернету. Тоді це дійсно був складний вибір для батьків: віддати свою дитину до Києва і бачити її тільки на канікулах. Це – складно, я це теж пережив. І зовсім не жалію. Але зараз усе інакше. Є спілкування через гаджети, крім того, відстані будуть меншими. Тим паче, це вже старші діти зі сформованим характером і цінностями, а не малі діти, коли дійсно важливо, щоб вони жили вдома з люблячими батьками, а не в інтернаті.

В Україні є мережа професійно-технічних закладів, але вони поки що не реформовані, і наскільки я пам’ятаю, проєкт закону «Про професійну освіту» поки що не прийнято. Що взагалі потрібно робити для того, щоб діти захотіли вступати в професійні заклади? 

В Україні зараз працює великий проєкт Європейського Союзу «EU4Skills, кращі навички для сучасної України», який власне під керівництвом МОН реалізує реформу системи професійної освіти в Україні. Паралельно також йде робота на обласному рівні щодо підвищення ефективності мережі професійних ліцеїв. До 2027 року точно відбудуться серйозні зміни, імідж професійної освіти буде піднято. Відокремлення старшої школи від базової також цьому сприяє, адже зараз у нас дуже мало дітей йде навчатися у професійно-технічні заклади, і це проблема держави.

Але зараз для батьків та учнів створення академічних ліцеїв — це проблема, оскільки учні швидше виберуть професійно-технічні заклади, які наразі вважаються менш престижними, лише через територіальну віддаленість академічних ліцеїв. 

Така думка справді є, але це не зовсім правда. Якщо ти маєш 10-11 клас у селі або через село, то це одне, але якщо і академічний ліцей, і професійно-технічний заклад розташовані за 30 кілометрів, то тут уже буде вибір.

Дитина, яка залишається в найближчій школі з малою кількістю учнів, а ви знаєте, що учнів у 10 класах у нас набагато менше, ніж у дев’ятих, то це просто ще два роки перебування у школі, але розвитку належного ти не отримуєш. Я не заперечую, що можна займатися самоосвітою, що є добрі вчителі, але якщо ти перебуваєш у великому колективі, де є солідарність і певна змагальність, купа проєктів, то це зовсім інакше. Мотивація навчатися зростає.

Не треба цей час відтягувати. Звісно, можна все профанувати і лишити систему такою, як є. Але чи захоче дитина ходити в школу? Чи зможе такий учень змагатися в математиці з тими, хто вчив математику поглиблено? Це ж нерівні умови, і діти добирають різницю годин у репетитора, аби нормально скласти тести ЗНО і вступити в престижні університети. А так буде можливість обрати профіль, більше займатися у школі, займатися тим, що тобі до душі. Це і збільшує в дитини мотивацію до навчання.

Але ж учні, які обиратимуть професійно-технічну освіту, все одно зможуть вступати до університетів? І це також буде зовсім інший рівень конкуренції з тими учнями, що закінчили академічний ліцей. 

Так, ви праві. Кожен учень і академічного, і професійного ліцею, і коледжу після старшої школи отримує свідоцтво про повну середню освіту і, відповідно, зможе вступати до ЗВО. Проблеми будуть виникати тоді, коли певні університети виставлять високі бали на вхід або скажуть, що, наприклад, будуть брати абітурієнтів тільки з поглибленим рівнем ЗНО з того чи іншого предмету, а не за рівнем “стандарт”. Очевидно, тоді особі, яка навчається в професійному ліцеї, доведеться додатково займатися, аби бути конкурентоздатним.

Але учні, що закінчують професійні ліцеї, зможуть піти в ті університети і на ті спеціальності, які потребують не високих академічних результатів, а досвіду, певного практичного бачення речей. Усе залежить від конкурсу і спеціальностей. Інженерні спеціальності не мають дуже високого конкурсу.

Уже зараз є проблеми із зарахуванням дітей у 10 клас. Батьки скаржаться, що школи проводять конкурси в 10 клас, хоча так не мало б бути, оскільки мережа ліцеїв не сформована. Таким чином, частина, умовно кажучи, «незручних» дітей опиняються за бортом і змушені йти до нереформованих професійно-технічних закладів. 

Чому, на вашу думку, так відбувається?

По-перше, я хотів би зробити таку ремарку, що в Україні до багатьох професійно-технічних закладів теж є конкурси, просто їх не так багато. Але в кожній області є кілька дуже добрих професійних ліцеїв. Тобто не треба казати, що професійна освіта погана. Так, вона потребує реформ, але добрі приклади є.

Наприклад, колишнє 27-ме училище, а нині Львівський професійний коледж готельно-туристичного та ресторанного сервісу, має конкурс на кухарів, офіціантів, менеджерів туризму і так далі. А Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування має конкурс на кравців. Також мають конкурси Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури, Технологічно-промисловий фаховий коледж Вінницького національного аграрного університету. Я вже не кажу про Вище професійне училище №7 у Кременчуці, де реально впроваджена дуальна освіта. Там просто зразковий заклад, який співпрацює із заводами міста. Тобто ми маємо хороші заклади, але проблема в тому, що їх має бути більше.

Щодо вступу до 10 класу, то він може бути у профільних школах, де є дійсно поглиблене вивчення предметів. Але якщо дитина в цій школі навчається, то на сьогодні конкурсу не повинно бути. І якщо батьки будуть наполягати і напишуть заяву, то директор не має права не взяти дитину у старшу школу, адже закон гарантує право на повну середню освіту.

За радянських часів учнів у школах було удвічі більше, ніж зараз, і школи працювали у три зміни. Якщо хтось мав “трійку” за п’ятибальною шкалою, то у 90-х роках у Львові переповнені школи того учня не брали у 10 клас, тому що вже просто не мали місця. Тоді дітей скеровували в професійне училище. Або в інші школи. Тоді були такі критерії, але зараз такого немає.

Коли будуть академічні ліцеї, де буде вступ, то зрозуміло, що з’являться престижні заклади з конкурсом. Ми передбачали, що в рік перед запуском трирічної профільної старшої школи, щоб вступ був більш-менш об’єктивним, буде державна підсумкова атестація для дев’ятикласників у форматі, близькому до ЗНО. Ми поки що не знаємо ще точно, який вона матиме вигляд. Над цим зараз працює Український центр оцінювання якості освіти.

От ми зараз обговорюємо проблему доступу до академічної освіти. Але в Україні є трошки інша проблема — те, що цей доступ, навпаки, надто широкий, і вищу освіту отримують люди, яким вона насправді не потрібна ні для того, щоб займатися далі професійною діяльністю, ні для того, щоб займатися науковою діяльністю. 

Так, і частина людей мають документ про вищу освіту, але вищої освіти, по суті, не мають. І дійсно, потрібно реформувати професійні училища і пропагувати коледжі.

Проблема є в тому, що в Конституції написано, що вища освіта є на конкурсній основі, а повна середня обов’язкова для всіх, безкоштовна і не на конкурсній основі. Звичайно, можна казати, що йдіть здобувати повну середню освіту в ПТУ. Але я тоді ставив би певний бар’єр, наприклад, якщо після дев’ятого класу учень має низькі досягнення з певних предметів, то йому не рекомендувати продовжувати навчання в академічному ліцеї. Так, скажімо, при вступі до університетів відсікають абітурієнтів, які мають менше від 100 на ЗНО. Я переконував би батьків та учня теж не йти в академічний ліцей, тому що це безперспективно, дитині буде тяжко і вона не буде вмотивована. Краще відразу здобувати фах.

Вам не здається, що це трохи теж знецінює професійну технічну освіту – відправляти в професійні заклади учнів, у яких низький рівень знань? А не тих, що здібні до певної професії.

Це – питання гідності людини. Тому що жодна людина не хоче бути останньою в класі. Ти не кажеш просто йти в професійне училище. Вам не місце в академічному ліцеї. Треба казати, що можна стати геніальним майстром, геніальним робітником, бо в кожного є свій талант. І ці люди в суспільстві не менш потрібні, ніж особи з дипломами вищої освіти.

На заході дуже багато людей спершу починають працювати після професійних ліцеїв і коледжів, а коли розуміють, що їм цього рівня недостатньо і бракує вищої освіти, то йдуть в університети. Тоді в людини є і досвід, і мотивація, і це зовсім не те саме, що змінити просто шкільну лаву на університетську, бо так батьки сказали, чи ти просто зі своїми сертифікатами ЗНО кудись пройшов.

Це складні питання. Але розумієте, що найгірше? Коли намовляють лишати все, як є, не їхати до міста, бо там небезпека, ризик, не спішити, ще побути вдома, посидіти в 10-11 класі – все одно вступиш потім. Це недобре, бо час використовується неефективно. Я розумію, що вибір складний, але ми поступово прийдемо до цього, і в цьому напрямку нам треба рухатися.

Наостанок питання про карантин. На вашу думку, наскільки реально надолужити втрачене для початкової школи, якщо нормальне навчання почнеться з вересня 2022 року, наприклад?

По-перше, ми вважаємо, принаймні всі так звітують, що державні стандарти освіти досягаються. Думаю, що розрив ми наженемо, поправимо. Якщо не зможемо в початковій школі, то це зроблять вчителі 5-6 класів.

У цьому напрямку є два паралельні процеси. По-перше, ми знаємо, що час від часу все ж відбувається навчання «на живо». По-друге, і вчителі, і діти якось уже поступово звикають до онлайну, їхні цифрові компетентності зростають.

Очевидно, втрати мають бути компенсовані, але на скільки відсотків – це питання. Мені одна вчителька початкової школи казала, що дуже бракує простих ранкових зустрічей, коли з дитиною можна поговорити, обійняти її. Деколи діти недостатньо багато спілкуються з батьками, і вчитель це компенсує. Емпатію, емоції тяжко розвивати дистанційно. Початкову школу треба повертати в класи. Дуже шкода, що реформа наклалася на пандемію.

І на зміну влади.

Так, бо потім казатимуть, що це наша провина, що немає тих результатів, що були раніше. Про пандемію забудуть, казатимуть, що реформа невдала.

 

Переглядів - 98