Директор школи – не диригент, а той, хто ненав’язливо нагадує, яку мелодію всі грають

З досвіду Арі Покка – міжнародного експерта-консультанта фінського проєкту “Навчаємось разом”, директора старшої школи у Фінляндії, знаного експерта з управління навчальними закладами та автора Програми “Академія ефективного шкільного управління”

Постійна заклопотаність і брак можливості спланувати роботу на день, бо весь час щось відволікає. Але водночас цікава робота і можливість зробити внесок в покращення якості освіти.

Це типова ситуація для директора української школи. Проте й для фінського також, судячи зі слів міжнародного експерта-консультанта фінського проєкту “Навчаємось разом”, директора старшої школи у Фінляндії та знаного експерта з управління навчальними закладами Арі Покка.

Нещодавно завершився тренінг “Академії ефективного шкільного управління” для новопризначених керівників ЗЗСО, автором якої є Арі Покка. Програма започаткована фінським проєктом “Навчаємось разом” + проєктом ЄС задля впровадження системних змін в освіті на рівні управління.

Напередодні тренінгу журналістка “Нової української школи” поговорили з Арі Покка й керівником проєкту “Навчаємось разом” Яркко Лампіселкя про:

  • якість освіти у Фінляндії;
  • комунікацію з батьками і боротьбу зі споживацьким ставленням до освіти;
  • нюанси роботи директора школи в цій країні, його компетентності й обов’язки;
  • стратегію школи і її реалізацію.

ЯКІСНА ОСВІТА – ЯКА ВОНА

– Що у Фінляндії вкладають у поняття якості освіти?

Арі Покка: Якість освіти – важлива тема у Фінляндії. У старшій школі ми навіть ведемо розмови про стандарти якості освіти. Насамперед це стосується результатів навчання. Але, мені здається, не менш важливий і сам процес – те, що відбувається між учителем та учнем. Я переконаний, що саме процес здобуття знань та взаємини учасників навчання – це найбільш важливі аспекти, які й формують якість освіти країни. Зробити всі процеси в школі, ефективними й такими, що сприяють навчанню, – у цьому полягає основне завдання освітнього процесу.

Задля досягнення цієї мети кожна школа у Фінляндії має чіткий план розвитку. В українських школах я часто помічав, що тут починають щось робити тоді, коли вже не можна нічого не робити. У нас усе інакше – ми розробляємо план і чітко його втілюємо. Така шкільна політика дає нам змогу наближатися до нашого ідеалу якості освіти.

Також локальні офіси з управління освітою завжди готові до конструктивного діалогу. Тобто, якщо виникає питання, що нам не вдається вирішити на рівні школи, можемо бути певні, що отримаємо розуміння й допомогу.До того ж фінські школи надзвичайно ефективні. Коли ми перебуваємо в школі, то сконцентровані на роботі. Це стосується і вчителів, й учнів. Наприклад, фінські школярі практично не мають домашніх завдань, тому що педагоги переконані: діти мають вчитися в школі. Вважаю, це також показником якості освіти.

Яркко Лампіселкя: Якість освітнього процесу – поняття, яке містить чимало складових. Це й учительство, й учнівські досягнення, і комунікація з батьками, й умови, у яких навчаються діти. У Фінляндії відбувається чимало активностей для поліпшення якості освіти. Комусь ці зміни можуть бути не до вподоби, проте коли ми поглянемо на ці процеси в перспективі, то побачимо, наскільки вони важливі для освітньої галузі та підвищення якості освіти загалом.

Наприклад, ми вважаємо важливими результати навчання дитини, проте також розуміємо, що умови в навчальному закладі є не менш важливими для ефективності навчання. Ми відслідковуємо прогрес кожної дитини протягом навчального року. І навіть якщо її результат буде нижчим, ніж загальношкільний або результати її однокласників, це не означає, що вона погано вчиться. Ми дивимось, якого прогресу досягла ця конкретна дитина у її індивідуальній освітній траєкторії відносно власних стартових умов навчання.

Ми приділяємо чималу увагу тому, щоби школа була максимально комфортною і для учнів, і для вчителів, і для батьків, і для спільноти. Учні та їхні родини мають бути впевненими, що отримують однаково високі освітні умови і в столичній школі, і в сільській. Від цього також залежить загальнонаціональний рівень якості освіти.

 

– В Україні чимало говорять про співпрацю школи й батьків. Як це відбувається у фінських школах?

А.П.: Політика шкільного спілкування з батьками постійно змінюється. Наприклад, раніше виклик у школу не ніс нічого доброго батькам, бо всі знали: якщо викликають, то трапилася неприємність. Але тепер ми говоримо з батьками про буденне життя школи і вважаємо це важливим. Іноді вчителі та батьки говорять про те, що такого спілкування забагато, але ми вважаємо, що краще батькам знати більше, ніж не знати нічого.

У початковій школі допомога батьків узагалі безцінна. Так, часто маємо батьківську раду, яка бере участь у плануванні та проведенні різноманітних активностей для дітей упродовж навчального року.

Я працюю в старшій школі, і тут комунікація з батьками трошки різниться. Наприклад, просимо батьків прийти до школи й розповісти дітям про свою професію та роботу, навіть про свій життєвий шлях – як і де вони вчилися й чого завдяки цьому змогли досягти. Цікаво спостерігати, як колишні школярі тепер стоять перед цілим класом і розповідають, якими бешкетниками вони були в школі, а тепер є успішними та серйозними дорослими.

Насправді, такі речі дозволяють батькам не лише бути в курсі того, що відбувається в школі зі сином чи донькою, але відчувати себе важливою частиною їхнього шкільного життя. Ми вважаємо це цінним для навчання. З іншого боку, коли вони відчувають себе частиною цієї шкільної спільноти, то й комунікація відбувається на зовсім іншому рівні зацікавлення питаннями навчання.

Але, з іншого боку, є й чимало батьків, які вважають школу й освіту таким собі суспільним сервісом, клієнтами якого вони є, і поводяться відповідно. Вони вважають, що школа має надавати кращі можливості та умови не всім учасникам освітнього процесу, а конкретно їхній дитині. Вони починають вимагати спеціальних послуг виключно для їхньої дитини. У таких випадках я намагаюся пояснити: якщо я зараз віддам їм усе, що вони вимагають, то що казатиму батькам, що зайдуть у мій кабінет за ними?

Я.Л.: Часто батьки бачать у навчальних закладах своїх дітей власні спогади й не хочуть помічати, що освітня система за ці роки змінилася і їхні діти вчаться в нових умовах. Саме тому важливо залучати їх до шкільного життя, показувати умови, у яких навчаються нинішні діти, та зміни, які дуже швидко відбуваються в освітній системі останніми роками. І тоді вони починають розуміти, що навчання умінь і компетентностей – це зовсім інша робота й інший підхід, ніж вони колись знали.

А.П.: Коли батьки вперше приходять у мою школу, я їм кажу: ваші діти тут не заради вас, а заради себе. Так, ви підтримуєте дітей, але не ви вчитеся в школі, а вони. Тож погляньте на все з їхнього погляду. І друге: не вірте всьому, що ваша дитина каже про школу, а ми не будемо вірити всьому, що вона каже про вас.

Важливо, аби ми з батьками працювали командою. Ми завжди відкриті до комунікації з будь-яких питань, ознайомлюємо їх із навчальним планом та планом активностей, робимо все, щоб у них не лишалося запитань, чим їхня дитина займатиметься в школі й чому.

– Чи треба і як саме боротися з таким “споживчим” підходом батьків до надання освітніх послуг?

А.П.: Такий споживчий підхід до навчального закладу – проблема не лише освітнього середовища, це більш глобальне питання, яке зачіпає всі сфери життя. Нині люди більше зацікавлені в покращенні рівня свого життя, аніж у суспільних проблемах. Мені здається, що ми маємо показати цінність освіти для кожного. Це наріжний камінь.

Коли ми спілкуємося з батьками, то маємо пам’ятати, що говоримо з ними не з особистої позиції, а як представники навчального закладу, тобто офіційні особи. І від нашої позиції та поведінки в батьків формується думка про навчальний заклад та про систему освіти загалом.

Усі наші кроки повинні бути прозорими, ми не маємо права когось виділяти чи дозволяти собі персональне ставлення до когось, з ким ми спілкуємося як представники школи.

 

ДИРЕКТОР ШКОЛИ У ФІНЛЯНДІЇ: ЯК НИМ СТАТИ І ЯКІ ОБОВ’ЯЗКИ ВІН МАЄ

– Як стати директором школи у Фінляндії? Чи потрібна спеціальна освіта?

А.П.: Щоби стати директором школи, потрібно мати педагогічну освіту. А потім ви маєте кілька варіантів набути кваліфікацію керівника навчального закладу. Відповідні програми є в Національній агенції освіти та університеті. Навчання відбувається приблизно протягом року. Після закінчення такої кваліфікаційної програми ви можете стати директором. Немає вимог, аби до цього ви працювали кілька років учителем.

Хоча з власного досвіду скажу, що важко розпочинати роботу директором, коли ти ніколи не працював вчителем і не мав практичного досвіду того, як організовується навчання.

До речі, часто студенти педагогічних факультетів та й навіть учителі-практики проходять тренінги для отримання кваліфікації директорів, навіть якщо не планують обіймати посаду керівника. Це корисно для професійного розвитку – розбиратися в нюансах управління навчальним закладом та побудови освітнього процесу, мати змогу поглянути на всю картину під іншим кутом.

З іншого боку, не так уже й багато освітян прагнуть стати директором школи. У Фінляндії, наприклад, коли відкривається вакансія директора, на неї подаються від 1 до 5 претендентів. Для порівняння: на вчительську вакансію відгукуються 100–150 претендентів.

Така ситуація обумовлена насамперед значним спектром обов’язків та високою відповідальністю на цій посаді. Натомість різниця в заробітній платі, якщо порівняти з учителем, не настільки суттєва. Хоча, з іншого боку, наприклад у Великобританії робота директора школи оплачується дуже добре, проте й там ситуація з популярністю професії така сама.

Директорство – дуже стресова робота, і не багато позивачів до неї готово. Ба більше, що суспільство ретельно відслідковує діяльність керівника навчального закладу. І якщо ти не відповідаєш запитам та вимогам спільноти, можеш побачити, як твоє ім’я обговорюватимуть, якщо не ганьбитимуть, у медіа.

– Чи має директор випробувальний термін до підписання контракту? І як довго можна обіймати посаду директора в одній школі?

А.П.: Зазвичай директор має пів року, по закінченні яких він підписує постійний контракт. За цей термін він може визначитися, чи відповідають умови роботи його очікуванням, а засновник закладу, відповідно, може зробити висновок щодо його кваліфікації як керівника.

Вибір директора – аж ніяк не політичне рішення: аби отримати посаду ти маєш бути найкращим із претендентів за своєю професійною кваліфікацією. На сьогоднішні директор – це не виборна посада. Це означає, що керівник не обирається на 5–7 років, а може обіймати посаду стільки, скільки забажає, якщо не наробить дурниць у роботі.

У Фінляндії взагалі директори та вчителі, як правило, працюють в одній школі багато років. І я вважаю це надзвичайно корисною практикою. В Україні строк максимально каденції директора двічі по шість років – це замало. Що таке 6 років? У Фінляндії це всього лише строк початкової школи, тобто за цей період директор зможе “виростити” лише один клас (паралель) і довести їх навіть не до закінчення середнього навчального закладу, а всього лише до 7 класу. Тож, я вважаю, що мінімум – це 9 років. І лише після цього директор може говорити, що він набув досвіду, знається на всіх процесах, що відбуваються в його школі, взаєминах та комунікаціях.

Поглянемо на це й з іншого боку. Якщо за 6 років у директора скінчиться каденція й він повернеться у свою ж школу звичайним учителем, як сприйме колектив його як колегу, а не керівника? Чи зможе він бути ефективним менеджером на посаді директора, коли думатиме, як його сьогоднішні рішення вплинуть на його майбутні комунікації з колегами, коли він буде вже просто педагогом?

 

– Які основні обов’язки в директора школи?

А.П.: Найголовніше завдання директора, я вважаю, – побудувати вчительську команду. Адже саме директор займається добором кадрів. Він також відповідальний за бюджет та гроші. Муніципалітет виділяє фінансування, а директор повинен розподілити його так, щоби школа не відчувала браку чогось упродовж усього навчального року. А якщо ми їх не використаємо, то можемо наступного року отримати вже менше.

Чимало часу забирають вирішення адміністративних питань, організація роботи та відпочинку вчителів, контроль відвідуваності занять учнями. Директор також має бути в курсі всього, що відбувається в школі, ухвалювати рішення про покарання за проступки школярів, контролювати й роботу вчителів та її якість.

Щоденно керівник закладу також вирішує дуже багато маленьких задач – хтось загубив ключ, хтось сумку, хтось учителя. Головне за цими дрібничками – не загубити загальної картини та цілей, які ставиш перед собою. А з іншого боку, бути дуже заглибленим у питання своєї школи та завжди тримати руку на пульсі.

Тому директора фінської школи важко застати в кабінеті, але завжди можна знайти десь у школі, де він щось вирішує чи спостерігає. Ти маєш знати все, що відбувається в школі.

Директор також відповідає за безпечність навчального середовища. Цьому питанню у фінських школах приділяється надзвичайна увага. Керівник має розв’язувати проблему ще до її появи. Ба більше, що й батьки, і суспільство проявляє щодо цього суттєву пильність. Школа має бути безпечною для роботи й навчання. Це стосується як будівлі, так і шкільного подвір’я.

Я.Л.: Порівняймо зі спортом. Ви можете бути, наприклад, найкращим бігуном, велосипедистом чи плавцем. Але коли ви берете участь у змаганнях із тріатлону, то маєте вміти робити все це краще за інших. Так і директор школи – він має вміти все.

А.П.: Але бути директором надзвичайно цікаво. Жоден день не схожий на попередній. Ти маєш план роботи на сьогодні, а наприкінці дня можеш усвідомити, що нічого не зробив із нього, хоча й сумлінно працював.

А ще директорство – це постійне спілкування. З учнями, вчителями, батьками. Це таке собі соціальне навантаження, адже кожен приходить до тебе, аби ти уважно вислухав, допоміг знайти вихід із ситуації або ви разом розробили траєкторію чи план додаткового розвитку. Ставлення директора до такого спілкування надзвичайно важливе, адже його далі транслює, наприклад, учитель у класі. Якщо я уважний до потреби педагога, то й він буде дослухатися до учнів, коли прийде на урок. Якщо я не слухаю вчителя, то й він може транслювати неуважність до учнів, а ті, зі свого оку, не поважатимуть ані вчителя, ані предмет, який той викладає.

Директорство – це лідерство, а соціальна взаємодія є його наріжним каменем. Ми маємо бути зацікавлені одне в одному, якщо хочемо зробити освітній процес дійсно якісним та ефективним.

– А чи веде директор школи уроки?

А.П.: Чи буде директор ще й учителем у своїй школі, залежить насамперед від її розміру. Якщо школа має 200–300 учнів, директор може знайти кілька годин на тиждень на викладання, але якщо дітей більше, то він фізично не встигатиме ще й учителювати. Як правило, це прописується в контракті.

Звісно, для самого директора дуже корисно мати вчительську практику, аби знати, що відбувається в класі зсередини. Проте це не є обов’язковим, ти не маєш викладати, аби бути обізнаним з усіма нюансами.

ЯК СТВОРИТИ ШКІЛЬНУ КОМАНДУ

– В останні роки в Україні адміністрації шкіл почали писати стратегії розвитку шкіл (іноді всією шкільною спільнотою). Чи є такий документ у фінських школах? Хто його розробляє і як він запроваджується?

А.П.: Ми маємо національну освітню програму, а також муніципальні програми розвитку освітньої системи. Усі ці програми маємо інтерпретувати та імплементувати в шкільні освітні програми. Але в нас також є й чимала автономія, тобто розробляємо і власну стратегію розвитку.

У тих школах, де директор має дієву команду та підтримує ініціативу своїх педагогів, такі стратегії розробляються спільними зусиллями. Ба більше – коли ціль ставиться колективно, кожен працює на її досягнення, тобто реалізація стратегії відбувається ефективніше, оскільки учасники залучені в процес від самого початку. Коли ж дотримання плану – наказ директора, і ніхто не розуміє, для чого й навіщо його виконувати, імплементація відбувається набагато складніше.

З цієї позиції провідні школи часто долучають до розроблення стратегій батьків та учнів. Для них важливо працювати разом з учителями та бути почутими.

Але, крім стратегії, важливо також мати і план дій із досягнення поставленої мети. Вчителі працюють ефективніше, коли розуміють порядок дій: що робиться у вересні, а що заплановано на листопад і так далі. Так, ми можемо виходити за межі цього плану, але радше як виняток, більшість часу присвячуючи його поступовому виконанню.

Зазвичай ми оновлюємо такий план щорічно, і на основі річного плану відбудовуємо короткотермінові та індивідуальні плани розвитку.

– У Фінляндії зведені до мінімуму зовнішні перевірки шкіл і вчителів. Проте директор школи має чітко усвідомлювати, що якість освіти в школі висока, і відстежувати це. Як він / вона це робить?

А.П.: Директор впливає на розроблення навчального плану, формування навчального середовища та освітній процес загалом. Коли директор обирає вчителя до своєї команди, він думає над тим, якої експертизи потребує школа. Яких знань та навичок не вистачає школі, які зміни треба привнести.

Ми обов’язково обговорюємо професійні потреби вчителів (як щодо реалізації навчального процесу, так і підвищення їхньої професійної кваліфікації) в індивідуальному та груповому форматі. Зазвичай це відбувається не менше двох разів на рік.

Обов’язково проводимо анкетування учнів та їхніх батьків щодо їхнього бачення освітнього процесу, збираємо пропозиції та зауваження. Наразі у Фінляндії ми намагаємося запровадити таку систему оцінювання якості освіти, коли батьки та діти можуть давати оцінку не лише окремим педагогам, але й організації навчання загалом. Адже ми розуміємо, що оцінка конкретному педагогу може бути надто персоналізованою та залежати від багатьох індивідуальних чинників. І часто невдоволення вчителем можна вирішити через переговори.

З іншого боку, ми хочемо побудувати таку освітню систему, де кожен отримував би максимальні можливості бути ефективним, сконцентрованим на навчанні. І проблема далеко не завжди полягає у взаєминах учня з конкретним вчителем, спектр питань набагато ширший.

Я.Л.: Безумовно, директор має величезну кількість обов’язків та відповідальності. Але освітня система у Фінляндії побудована так, що він має й неабияку підтримку, насамперед, від самих учителів. Як правило, у школі працюють кілька вчительських команд, які допомагають директору вирішувати певні питання, наприклад, бюджетування або відслідковування якості освітнього процесу.

Так, директор є основною фігурою процесу, як диригент оркестру, але вчителі також мають зону відповідальності. І такий підхід дає їм змогу бути більш залученими до освітнього процесу, зацікавленими в результаті та відчувати себе важливою частиною колективу.

– Як залучити вчителів до активної та ефективної роботи?

А.П.: Насамперед директорові варто поставити собі такі запитання:

  • Якими він бачить свою школу, свою команду, своїх учнів?
  • Як він хотів би побудувати освітній процес і що для цього потрібно?
  • Які правила будуть у школі та яких принципів управління він хоче притримуватись?

І вже тоді, як бачитиме цілісну картину, варто говорити з учителями. І не просто насаджувати свою думку, а й вислуховувати. Що потрібно твоїй команді, аби відчувати себе щасливими в професійному житті? А ще ж є думки й побажання учнів та їхніх батьків.

Тут надзвичайно важливо те, аби в результаті сам директор не виявив себе осторонь від цього процесу. Коли інші його учасники все вирішують і організовують без участі керівника взагалі.

 

Я.Л.: Потрібен баланс між контролем та свободою. Якщо ваша школа занадто контрольована й централізована, це вбиває креативність та ініціативу, будь-які залученість та зацікавленість. З іншого боку, якщо немає жодного контролю, процес перетворюється на хаос.

Директор вирішує, скільки автономії має вчитель. Але коли педагог відчуває підтримку та визнання його кваліфікації та можливостей, виникає довіра до керівника, а отже – зростає ефективність роботи. Директор транслює вчителям: якщо мати терпіння та бажання, усе здійсненне. Директор має бути фасилітатором, який допомагає розкриватися талантам учителів та учнів.

А.П.: Я би сказав, що відчуваю себе не диригентом оркестру, а таким собі піаністом, який слідкує за основною музичною темою, що має грати цей оркестр. І коли інші інструменти починають звучати заолосно, фальшивлять чи намагаються змінити тему, я продовжую тихенько награвати потрібну мелодію, і все повертається назад, оркестр згадує, яку партитуру ми маємо грати разом.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

 

Переглядів - 38